В руки правовірних.
І Аллах, гонитель зради,
Подав з неба голос:
Попалив зрадливим села
І на нивах колос,
І Аллах, помститель кривди,
Простяг з неба руку,
І займає злюк в неволю,
У ясирну муку.
Боротьба турків з Україною є, на думку Куліша, боротьба культури з дикунством. Для султана Османа мрія про опанування України є рівночасно мрією про підпорядкування козацтва світовому закону любови, принципам культури.
Таким — неподібним до старого, романтичного — було уявлення Куліша про тіж самі українсько-турецькі відносини. Залишаємо на боці питання про те, чи не пересолив Куліш приписуючи Туркам з початку XVI ст. прикмети висококультурних народів такі, наприклад, як надзвичайну людяність; милосердя до нещасних і вбогих, навіть до ворогів-бранців, оцінювання людей по їх особистих заслугах і т. д.
Для нашої теми цікаво те, що Куліш, пишучи свої „східні поеми, зокрема „Марусю Богуславку“, звернув найпильнішу увагу на окремі історичні та етнографічні подробиці, використовуючи для цього часом дуже оригінальні джерела.
За одне з таких джерел, можна гадати, стали йому листи-реляції Бусбека, що бувши послом німецького імператора Фердінанда I до Солімана, пробував у Туреччині цілих 8 років (1554—1562) й мав нагоду докладно пізнати турків у їхньому буденному життю. Ці листи було видано двічи (1589, 1663), і Куліш мусив познайомитись з ними, пишучи про Марусю Богуславку, бо в них досить багато згадок єсть про цю попівну на султанському престолі, популярну соліманову подругу з України, славну Роксолану.
У Бусбека знаходимо багато цікавих паралелів до „Богуславки“. Він списує гостинність турків до всіх без ріжниці, чи він багатий, чи вбогий, чи христіянин, чи єврей. Бусбек доводить, що турецьке ярмо не було таким тяжким, як про нього писали. „Панування турків над греками, — пише він, — не тяжче від того панування, яке осягають над ними порок,
