розпуста, піятство, похоть, гордість, пиха, заздрість, зненависть, захланність, що держать нас під таким гнітом, що нам ані про небо подумати, ані до великих діл взятись“.
Бусбек констатує, що турки нікому не накидали своєї віри для помноження числа своїх одновірців, а радили приймати магометанство лише тим одиницям, яких бажали відзначити, пригортали до своєї віри лише високоповажених осіб, неначе б боялись, щоб у рядах їхніх одновірців не намножилось людей негідних.
Не буду наводити дальших прикладів, бо це забрало б надто багато часу. Мені хотілося відзначити лише пильну увагу до джерел, до окремих дрібниць, що її спостерігаємо в пізнього Куліша. У той час, як для романтиків Схід був лише екзотикою безформенною, якимось міцним, але неясним почуттям, для Куліша, як і для дальших письменників і поетів, він стає чимсь реальним. Поет не тільки сам відчуває Схід, — він намагається передати це й читачеві. Звідси — любов до окремих дрібниць, що вкупі мусять дати цільну картину. Ось, наприклад пейзаж — околиці Стамбула:
Дивись, які картини перед нами
Над водами небесно голубими.
Як у воді висять доми з садами,
З піддашшями, з терасами своїми,
А білі голуби літають понад ними.
Дивись, які мечеті мармурові.
Які легкі кіоски та стрельниці.
Мов парчами окутано дуброви;
З них золоті летять під небо птиці.
Над ними хмари тихим раєм сяють:
На небі чистому, як дух Пророка,
То херувими з раю визирають,
Проміння божого благого ока.
Едемські сторожі спасеного Востока.
Я досить докладно спинився на обробці східніх сюжетів Кулішем тому, що бажав відзначити в ній щось нове в порівнянні з тим, що ми мали в українській літературі до того часу. Після Куліша можна не зупинятись докладно на окремих творах, скажімо, Франка та Лесі Українки: методологічно, так би мовити, вони не вносять майже нічого нового. Так
