само ретельно, як і Куліш, підбирають вони відповідний історичний та етнографічний матеріял. Франко тільки дає більше пильних читачівських візій, у той час, як Леся Українка обарвлює свої східні твори власними спостереженнями та вражіннями.
З середини 90-х років ми спостерігаємо в українській літературі один процес, що його можна назвати етнографічним поширенням круга літературних тем. Українські письменники, що до цього часу кохались переважно в українських селянських настроях та подіях, малювали переважно український селянський побут, — все частіше намагаються вийти з цього зачарованого кола тем та сюжетів, намагаються поза його межами відобразити побут цілком відмінний, цікавий і малознаний, побут иншого народу, иншої країни. Для такого поширення світогляду української літератури, між иншим, в бік Сходу багато зробили два письменники — М. Коцюбинський та А. Кримський.
Перший дав кілька художніх нарисів Криму, побуту кримських татар. Крим приваблював письменника саме відміністю й характеристичністю свого побуту; не дурно ж письменник з такою докладністю малює свої „акварелі“ — вуличне життя Бахчисараю, маленьку сільську кав'ярню, або нічну відправу дервішів.
Але, разом з тим, Коцюбинський має ще й инше, окреме, художнє завдання. Кримський побут цікавить його не сам по собі, але в порівнянні з иншим — европейським. Він навмисно вибірає такі ситуації, такі положення, де ця ріжниця, конфлікт двох культур виступає як найяскравіше.
Ось, напр., в оповіданні „На камені“ він дає трагічну історію кохання Фатьми і Алі, починаючи від першої їхньої зустрічи і кінчаючи нещасливим їхнім кінцем. Звичайно, історія Фатьми могла б повторитись і в инших умовах і в инших культурних обставинах: це ж дуже давня звичайна історія нещасної жінки, що не знайшла завдоволення в шлюбі з нелюбим і зраджує йому для молодого симпатичного коханця. Але спеціяльні умови татарського селянського побуту дають де-які характеристичні відтінки: взяти, наприклад, самий шлюб з калимом, купном жінки: „прийшов різник, заплатив батькові більше, ніж могли дати свої парубки і забрав її до себе — противний, неласкавий, чужий, як усі тут люди, як сей край…“.
