М. Росс в своєму першому, слові до Фітцджеролдівського видання зазначає, що арабська форма „аль хеямі“ показує тільки призвисько роду, не визначаючи професії (A. Christensen — „Recherches sur les Rubajat de'Omar Hayyam“, 1905 р. стор. 17 примітка, „Rob. of O. Kh. the Astr. poet of Persia,“ стор. 15, передмова N. I. до перекладів Фітцджеролда видання 1924 р.). Нікола у своїх „Les Quatrains de Khéjam“ на стор. 11 в примітці йде далі. Він каже, посилаючись на свідчення земляків поета, що призвисько „Хейям“ визначає тільки псевдонім, псевдонім не дуже блискучий, але в дусі Омара. Як відомо, Омар не шукав собі слави подібно Сааді, або Фердовсі, або, навіть, Хафизу. Такого сорту перейменування було звичайним явищем в ті часи і, набираючи характеру почесної (чи навпаки) відзнаки, грало в суспільному житті більшу ролю, аніж сама назва роду. Седр-азам Алп-Арслана, Абдул Кассем, мав титул „Нізамольмольк“, який потім цілком набрав характеру призвиська і став історичним ім'ям. А. Джеляль-еддін Румі в багатьох зразках своєї лірики позначає ім'я свого улюбленого вчителя, Шемсі Тебрізі, замість свого ймення. Ось, наприклад, такий шах-бейт з роба'і Джеляль-ед-діна Румі:
„О, красавец певец — эту песню кончай,
Я хочу, чтоб она до конца была страстного тона:
Шемс, Тебриза краса, дай любви нам восток…
Я хочу, как „худхуд“ аромата бесед Соломона“.
(переклад Старикова А. — Восточные сборники, І, Москва, 1924 стор. 100).
А відомо, що шах-бейт, один з останніх віршів, несе в собі завжди ім'я автора твору.
Але слави своєї зажив собі Хейям не на своїй рідній стороні, де його цитують[1], знають, і видко добре знають, коли відповідають його віршами-робайятами, або співають у веселій кумпанії. Не дали йому всесвітньої слави також його знамениті арабські трактати з математики та астрономії. Зробили це його европейські перекладачі, серед них
- ↑ … залюбки цитували ще за життя (Історія Туреччини, ст. 5, А. Кримський, Київ, 1924 „Персидская новелла о Мир-Али-Шире-Неваи“ А. Семенов, стор. 177, Бюллетень Ср. Аз. Гос. У-та № 13, 1926, Ташкент).
поваги за свої глибокі наукові знання. Христенсен А., ідучи за Россом, каже, що ані батько, ані сам поет не мали нічого спільного з цим ремісництвом.
