Сторінка:Журнал «Східний світ», 1928. – № 1 (2).djvu/248

Ця сторінка вичитана

особливо талановитий Фітцджеролд^[1], що своїми блискучими^[2], але не досить точними, м'ягко кажучи, перекладами буквально заполонив весь гень культурний світ. Фітцджеролд дає в своїх перекладах не Хейяма поета, а Хейяма-Фітцджеролда. В експансивній Америці Хейямові прихильники створили йому майже культ. Англія має Хейямові товариства, Omar Khayyams Clubs^[3], що шукають таємничих значінь в його робайятах, вивчають релігійні погляди поета та його філософію.

Такого сильного захоплення творчістю Хейяма в кол. Росії не було, але цікавились ним, як і взагалі всією східньою поезією^[4], чимало.

Найліпшими популяризаторами його творчости в б. Росії були: Умов І. П. („Русская Мысль“ — 1911, август), В. Брюсов, Кримський А. Є. („Пальмове Гилля“ ч. III, вид. ВУАН, Київ): в деякій мірі Ф. Корш („Персидские лирики“^[5]) вид. Сабашни-

↑ Вийшли двома одмінними редакціями. Перше видання 1859 р. під назвою: Robayat of Omar Khayyam, the Astr. poet of Persia, друге і третє видання перероблені — 1869 р. та 1872 р. Ці дві редакції вийшли в світ 1926 року окремою відбиткою (31 ст.) в серії „The Augustan Books of modern poetry“, „Omar Khayyam.“
↑ E. Brawne „A history of Persian Litterature“ v. I, p. 304.
↑ „Omar Khayyam“ в „The Aug. Books of Mod. Poetry“, 1925 стор. 111 Edward Fitzgerald „Omar Khayyam the Poet“. T. Weir (London, 1926) стор. 11. Засновано Т-во 1892 року. Історії його аж до 1908 року, в тому числі доповіді Фітцджеролдову про свою подорож до Нішапура 1893 року та змалюванню бучного 5-літнього ювілею Т-ва в фешенебельному лондонському ресторані Фраскаті присвячено стор. 211—216 „Хрестоматий персидской литературы“ ч. II, Гафф. Москва. Перший хто звернув увагу Заходу на Омара Хейяма, як на поета, був фон Хаммер в 1818 році, але, як висловлюється Г. Вейр в „Omar Khayyam the Poet“ (London 1926 стор. 9): „but german was then largely an unknown tongue“. Далі, в 1857 році Garçon de Tassy в „Journal Asiarique“ (т. IX, стор. 548—554) подає 9 робайятів Хейяма, а в 1867 р. І. Ніколя, французький посол в Персії, випускає в світ свої „Les Quatrains da Kheyam“, Париж, 1867 р. стор. 229.
↑ „Арабы и персы в русской поэзии“ В. Ебермана („Восток“ кн. 3, стор. 108—120—125).
↑ На стор. XXIII „Персидских Лириков“ ми читаємо, що О. Хейям був учнем ібн-Сіни. Коли пригадати, що Хейям народився приблизно року 1040, а ібн-Сіна помер року 1037, то це непорозуміння, скорше неясність, яку підкреслює акад. Бартольд („Мусульманський Мир“. в. І. ст. 66, примітка I. — 1917 II-д), можна лише пояснити шаленою швидкістю, з якою посувалось вперед видання „Персидских Лириков“. З другого боку можна ж бути учнем та послідовником заочно.

[1] Вийшли двома одмінними редакціями. Перше видання 1859 р. під назвою: Robayat of Omar Khayyam, the Astr. poet of Persia, друге і третє видання перероблені — 1869 р. та 1872 р. Ці дві редакції вийшли в світ 1926 року окремою відбиткою (31 ст.) в серії „The Augustan Books of modern poetry“, „Omar Khayyam.“

[2] E. Brawne „A history of Persian Litterature“ v. I, p. 304.

[3] „Omar Khayyam“ в „The Aug. Books of Mod. Poetry“, 1925 стор. 111 Edward Fitzgerald „Omar Khayyam the Poet“. T. Weir (London, 1926) стор. 11. Засновано Т-во 1892 року. Історії його аж до 1908 року, в тому числі доповіді Фітцджеролдову про свою подорож до Нішапура 1893 року та змалюванню бучного 5-літнього ювілею Т-ва в фешенебельному лондонському ресторані Фраскаті присвячено стор. 211—216 „Хрестоматий персидской литературы“ ч. II, Гафф. Москва. Перший хто звернув увагу Заходу на Омара Хейяма, як на поета, був фон Хаммер в 1818 році, але, як висловлюється Г. Вейр в „Omar Khayyam the Poet“ (London 1926 стор. 9): „but german was then largely an unknown tongue“. Далі, в 1857 році Garçon de Tassy в „Journal Asiarique“ (т. IX, стор. 548—554) подає 9 робайятів Хейяма, а в 1867 р. І. Ніколя, французький посол в Персії, випускає в світ свої „Les Quatrains da Kheyam“, Париж, 1867 р. стор. 229.

[4] „Арабы и персы в русской поэзии“ В. Ебермана („Восток“ кн. 3, стор. 108—120—125).

[5] На стор. XXIII „Персидских Лириков“ ми читаємо, що О. Хейям був учнем ібн-Сіни. Коли пригадати, що Хейям народився приблизно року 1040, а ібн-Сіна помер року 1037, то це непорозуміння, скорше неясність, яку підкреслює акад. Бартольд („Мусульманський Мир“. в. І. ст. 66, примітка I. — 1917 II-д), можна лише пояснити шаленою швидкістю, з якою посувалось вперед видання „Персидских Лириков“. З другого боку можна ж бути учнем та послідовником заочно.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]