кова, Москва) та російською мовою ж О. Руммер (1922 р.). Останній цілком своєрідно перетравив Фітцджеролдівського Хейяма і, видко, не звіряючись з оригіналом, надав Хейямові невластивих поетові рис[1]. Найліпше наукове зведення про О. Хейяма[2] подав в Росії відомий орієнталіст В. Н. Жуковський в ювілейному збірникові „Аль-Музаффірійе“ в своїй статті „Омар Хейям и странствующие четверостишия“.[3]
На рідній стороні ім'я Хейяма, як поета, не користується особливою пошаною, його не знають, хоча в той самий час в мусульманській Індії його вважають за „святого“.[4]
Народився Хейям близько Нішапура року приблизно 1040, тоб то тоді, коли завалилась держава Газневідів і Тогрулбек заклав нову світову династію завойовників — сельджуцьку. Дикі військові наскоки на Іран, місце, де зустрічались і приймали своєрідний вигляд ріжні духовні культурні течії передньої та середньої Азії[5], руїна на цілій країні в паралель великому захопленню культурних верств перського громадянства єретичними для ортодоксального суфійства тих часів творами класиків грецької філософії, все це, зрозуміло, не могло не вплинути на чутливу психологію поета, а ті суперечності між словами й ділом, між правдою і життям, що їх бачили очі поета, кували думку його і погляд.
- ↑ Рецензія акад. Ольденбурга („Восток“ в. І-Лнг.).
- ↑ Не можна не відзначити тут M. J. Payne („The Quatrains of Kheyyam,“ transl. 1898), що перший поставив аналізу дослідження творчости поета в належній площині, в площині вивчення творчости О. Хейяма на фоні історичної та культурної еволюції перського народу.
- ↑ Жуковський В. користувався рукописом робайятів О. Хейяма, написаним в Коканді 1254 р. (Бюллетень Ср. Яз. Гос. У-та, № 15 стор. 177, прим. І „Персидская новелла о Мир-Али-Шире-Неваи“, А. А. Семенов) — „Восточные Сборники“ стор. 109 (1924 р. Москва). Стаття Жуковського В. „Омар Хейям и странствующие четверостишия“ частково перекладена Denisson Ross'ом в IRAS, avril 1898 (Fresh light on'Omar Khayyam) також подана в витягах в „Хрестоматии персидской литературы“ ч. II, Гаффарова А. (Москва).
- ↑ Таке самісіньке явище, де популярність перетворюється в масах народу на святість, спостерігаємо ми на Са'аді, Хафизі то що. Те саме означає Б. Пурецький в „Поетическое творчество афганцев“ („Новый Мир“ — Москва, 1927, кн. 4).
- ↑ „Об индо-персидской и новоиндийской живописи“ — Ф. Розенберг („Восток“, в. II, стор. 86).