Омар Хейям був рівний ібн-Сіні (пом. 1037 р.) в науках філосовських[1], але погана вдача поета, його грубість[2], одштовхнула од нього людей знання. Не любив поет навчати й писати. В житті цілком задовольнявся мінімумом потреб.
Дай мені буханку
Хліба на два дні,
З глечика старого
Дай води на дні,
Враз служить покину
Жебракам-рівні,
Бо навіщо послуг
У своїй рідні.
Уважаючи, що користь од усього життя в ітозі дає тільки смерть, гадав зайвим прагнути чогось більшого над денну потребу. І саме може тому, що Хейям не надавав абсолютно ніякої ваги буденному життю, а навпаки бажав його забути, бо сельджуцька навала не могла задовольнити його, перса, з національного боку, духовної ж рівноваги у нього не було, саме може тому і брався Хейям до чаши з вином. Натяк на це до певної міри знаходимо ми у Нізарія в його „Дестурнаме“:… „а взагалі я мимоволі, за прикладом Хейяма, узяв до рук смашне вино“:
Зеруреталя-ль-джумле хейям вар
герефтем бе-кеф бер мен хошгевар[3]
Насірі Хасров Делійський на „своей службе варварскому правительству не раз должен был испытывать тягостные чувства, тем более, что и религиозные запросы его тревожили, — и он топил свои думы в вине“[4].
За свого життя Хейям, вшанований всіма за свою вченість, не фаворизував у правителів та духівництва, цієї другої після „бозорґанів“ та „мулюкдарів“ опори перської феодаль-
- ↑ Мухаммед Шехрезурій „Нузгат-аль-арваг“. Жуковський В. „Омар Хейям и странствующие четверостишия“.
- ↑ Жуковський В. — „Омар Хейям и странствующие четверостишия“. стор. 330, прим. 2 „к ученикам и слушателям он был приветлив и ласков в противоположность Хейяму“.
- ↑ Восточный Сборник — Лнг. 1926., стор. 46. „Дестур-наме“ Е. Бертельс.
- ↑ „История Персии и ее литературы“ т. I, в. 4 — Москва, стор. 45. А. Крымский.
