ної держави. У Хейяма немає жадного вірша-присвяти „великим“[1]. Панегіризм був чужий його лірі. Хейям і складом думки своєї і настроєм ішов за народом, забитим, пригніченим, одуреним, безсилим для борні, йшов за народом, розбуджуючи його свіжу думку викриванням ріжних незгод у житті навколо та виявляючи всю ілюзорність „правої путі“ в мусульманстві.
Недостойний ада… недостойний раю…
Бог, лише він знає, що я уявляю…
Я — такий же дервіш, як гяур, повія…
Де ти віра, спокій… Де на рай надія…[2]
Або:
Скажи мені, чи знаєш Ти,
Хто в світі без гріха…
Скажи мені, як той живе,
що зовсім без гріха…
Коли роблю я зло і Ти
Мене караєш злом, —
То визнай Сам, Великий, теж,
Що й Ти не без гріха…
Або ще, про духівництво:
Дурний ченче, скажи мені,
Скінчив ти вже, чи ні…
Гульвіси ми, — тому усі
Ми день і ніч п'яні.
Твоє життя — підлота, фальш
та чотки, без кінця.
У нас — по-вік вино та зір
Коханого лиця.
Вдумуючись у співвідношення людей, разом пригадуючи всі події зі свого життя, поет каже:
- ↑ Ф. Розен „Рубайате Хакіме Омар Хейям“ 1926, Берлін, стор. 63. А. Христенсен „Rech. sur les Rob…“ стор. 37; Некора в „Восточных Сборниках“ на стор. 117 наводить один роба' з Водлеяну, але характер самого роба'я, його одинокість, примушують ставитись до нього з великим сумнівом. Так само ставиться до нього і Христенсен.
- ↑ Переклади автора.
