Я. РЯППО
Сходознавство вже й за царату займало визначне місце. Проте воно розвивалося переважно в царині історії, археології та мови й замало торкалось економіки, політики то що тогочасної доби.
Наукові й навчальні заклади що до сходознавства, були зосереджені головно у столиці; де-що робилося й по „окраїнах“. Але ті заходи не мали громадського характеру. Царат гнітив усяку самодіяльність серед численних східніх народів, що залюдняли імперію. Отже й на терені сучасної УСРР, сходознавство тоді не мало жодного місця. Та Радянська влада повернула сю справу зовсім на инший шлях, і вже перейдено чималий етап. За не так то вже довгий час, а вже низка навчальних закладів для східніх народів розпочала свою діяльність, постала й що далі зроста літуратура про найактуальніші справи на Сході. За діяльної участи покійного М. Павловича закладено Наукову Асоціяцію Сходознавства, перше при Наркомпраці, а згодом при ЦК СРСР; народився великий журнал, инша література і все таке. До вивчення Сходу беруться що далі — все більше.
Воно й природньо.
СРСР тепер є містком межи культурним Заходом і Сходом, що прокидається; СРСР є ключем,. що відмикає на Сході переможну боротьбу людства проти його гнобителя — імперіялізму. Народи та території СРСР далеко сягають до самих надр Азії, й доля її звязана з долею пригнічених народів у Хіні, Монголії та Середній Азії.
Політика СРСР це політика дружби й допомоги тим народам визволитись. Таку політику провадить влада робітників і селян передусім у себе, скрізь на просторах СРСР. Вона проголошує розкріпачення й по-за межами своїми. Отже в СРСР під сходознавством є як найміцніший фундамент.
І звичайно вивчення Сходу, сходознавство, є справа не самих
