Проф. І. ВАЙСМАН
Проблема розвитку експорту має величезне значіння для народнього господарства Туреччини. З цього боку, як і з багатьох инших, можна констатувати значну подібність в економічному стані та шляхах економічної політики Туреччини та СРСР. Як і в нас, проблема експорту стикається там з питаннями розвитку всього народнього господарства, переважно в таких трьох напрямках:
По-перше, багато галузів, турецького народнього господарства, особливо сільсько-господарчої продукції, мають експортний характер, і тому їхній розвиток безпосередньо залежить від можливости вивозити їхню продукцію на зовнішні ринки, від розмірів експорту. По-друге, потреба розвивати експорт диктується в Туреччині інтересами стійкости валюти. Характер виплатного балансу Туреччини визначається переважно її торговельним балансом, а значить і розмірами експорту. Туреччина — це є типова країна паперової валюти, і тому хитання курсу ліри (зокрема — що-річні сезонні хитання) стоять у тісному звязку зі змінами розмірів експорту. Нарешті, питання про розвиток експорту є одним з найістотніших в низці моментів, що визначають турецьку політику що до чужоземного капіталу. Як відомо, тепер питання про те, до якої міри Туреччина може бути економічно самостійною й незалежною від чужоземного капіталу та якою мірою вона потрібує його підтримки, є одним з тих, навколо яких у Туреччині точиться боротьба громадських течій та угруповань. Потреба індустріялізувати країну не викликає сумніву ні в одній з течій турецької суспільности. У проблемі ж індустріялізації на одному з центральних місць стоїть питання про довіз з закордону промислового устаткування та про можливість оплатити цей індустріяльний імпорт власними силами, тоб-то, инакше кажучи, питання про розширення експорту до розмірів потрібних для індустріялізації. Тому
