то порівнюючи короткий час, і за арабів, мабуть, вона вже не жила.
4) Дільниця Більгаді—Дербенд, як і це місто, протягом усієї арабської доби не втрачала свого значіння аж до XI, мабуть, століття.
5) Стіна є єдиний своєрідний пам'ятник військової сасанідської архітектури, майже без пізніших нашарувань; тому вона має вагу для визначення хронології стін Дербенда, більша частина яких, усупереч думкам, що з'явилися в літературі, належить початкові арабських, а почасти і доарабських часів.
6) Треба переглянути питання про розуміння назви „проходів Дчора“ у вірменських письменників, що їх коментатори ототожнювали з самим Дербендом: чи не були це згадані вище проходи, які вимагали щоразу самостійної оборони, через те що стіна не доходила до них.
Ряд статтей про „абхазьку“ стіну В. І. Стражева, А. С. Башкірова, М. М. Іващенка, з зазначенням попередньої літератури, вміщено в „Известиях Абхаз. Научн. О-ва“, вип. I і IV.
Приступна мені література буде зазначена в виданні Т-ва Вивчення Азербайджану.
Th. S. Bayeri opusc. ad. hist. antiq. (1770), tab. VII.
E. Eichwald — Reise auf d. Gasp. Meere etc. I (1834), Tab. I.
І. Н. Березин. — Пут. по Даг. і Закавк. (1849), табл. до ст. 134.
Н. А. Караулов в Сб. мат. для оп. м. и пл. Кавк., 38 (1908), мапа до ст. 138.
Рус. пов. и расск. VI (1834), ст. 273–293.
За цей час стіну майже всю пройшов П. І. Спаський, його повідомлення про це має бути надруковане в виданнях Т-ва Дослідж. і Вивч. Азербайдж. Пізніше він зробив ще ряд подорожів до стіни разом з А. В. Спаською, а потім й І. А. Орбелі.
Труды вост. отд. и арх. о-ва, ч. I, ст. 301 і 322.
К. Ріттер — Иран, ч. I, пер. Н. В. Ханикова (1784), ст. 500.
Е. Herzfeld-Paikuli (1924), ст. 3–4.
