1595–6. Року 1044. Цього року король наш Зикмунд спорядив кінне військо не таке вже й велике, а так тисяч п’ять–шість, і старшим над військом поставлений був канцлер пан Замойський. І увійшли вони до Волощини, і дісталися аж до Ясс. А ішханом Волощини замість парона Гарона там був пихатий Ризван. Тільки-но він зачув про наближення канцлера з військом, не гаючись утік до Мадярщини. Тоді канцлер узяв країну під свою руку й осів на три місяці в Цецорі, а тим часом один чоловік – на ім’я Єремія[1] – став правити країною, і вся країна присягла йому. А за небагато днів за наказом нечестивого нехриста хондикара прибув Татрі-хан з численним військом, казали, що 80 000, і зажадав воювати з ними. А ті, себто канцлер з усім своїм військом, піднеслися духом і стали до зброї, з Божою поміччю налаштувалися, виступили проти них і розбили, і було їх небагато – тисяч чотири – п’ять. Як побачив невірний і нечестивий Татрі-хан, що його долають, відступив назад, і вирядив тоді посольство аби замиритися. На це канцлер дав свою згоду й наказав Татрі-ханові з’явитися до нього для перемовин віч-на-віч. І прибув той настрашений вельми й тремтячи, уклав мир і заприсягся, скріпивши угодою, що не підніме меча на Країну ілахів і не плюндруватиме її землі, не буде, як раніше, грабувати повсякчас і в полон забирати, і палити. Після цього вирушив до себе, а канцлер повернувся до своєї країни. І було це великим і дивним чудом господнім Спасителя нашого, що ті прибули з таким великим військом і злякалися війська малого. Як сказано в писанні: повергнутий обернувся в порох і згинув. Тож слава Цареві безсмертному, який великих применшує а малих возвеличує. Стільки про це.
І не минуло багато днів, як дізнався Ризван про канцлерове повернення, рушив з військом на парона Волощини, щоб скинути Єремію, котрого канцлер залишив там з волоським кінним військом, а при них і старосту кам’янецького Потоцького, що верховодив військом, і схопилися вони в битві, розгромили швидко військо Ризвана, а його самого захопили живцем, і привезли до Сучави, і стратили. І було то помстою нашого Господа за кров безневинну, яку пролив той нечестивець. Разом з ним захопили також його великого ішхана Калигора. Хотіли, було, і його стратити, та багато скарбів наобіцяв він, аби лиш йому не збавили віку, як дехто казав, два барильця червоних флоринів.
1596–7. Року 1045. Цього року чоловік один на ім’я Наливайко[2], про якого вже тут нами писалося, і товариш його Лобода згуртували власноруч силу козаків, як дехто казав – 20 000. І походив Наливайко з бідної родини цього міста, і був старшим над козаками, мав славу умілого і хороброго воїна. І почав він коїти великі безчинства і шкоду в краю, лиш де з’являвся – чи в місті, чи в селі, вигублював всіх підряд – чоловіків, жінок, старих і немовлят, вельмож та ішханів, відбираючи їхні будинки та добро. Аж поки дійшла чутка про це до короля, і коли довідався король, зажурився вельми, і наказав вельможам і воєначальникам своїм, щоб рушали не гаючись з військом своїм супроти цих лиходіїв Наливайка та Лободи, і змели їх з лиця землі. І вирушили вони, і розгромили їх дощенту, а Лободі відтяли голову його ж таки козаки[3] Як побачив Наливайко, що рятунку нема, розгубився і сам прийшов до королівського воєводи, а той наказав одразу зняти з нього коштовну одіж, і, закувавши в кайдани, відвезли його до короля, і ось так лихо саме себе занапастило а ми всі вивільнилися з їхніх рук.
1597–8. Року 1047. Король Зикмунд вирядив єлчі до турецького хондикара – ішхана одного на ім’я Кульський, що був старостою у Барі, який вирушив у великій пишноті, а з ним безліч купців синів ішханських, подейкували, щось із 80 возів, кожен червоною чухою запнутий, і проїхали вони через наше місто, і дісталися Волощини, і подалися до Сучави, де був волоський парон Єремія. І коли зустрілися, прийняв він /Кульського/ вельми люб’язно і обдарував щедро багатими дарунками,
- ↑ Єремія Могила (Єремія Мовіле, Ярема Могила) (бл. 1555–1606) – господар Молдавії (серпень 1595 / травень 1600, вересень 1600 / липень 1606).
- ↑ Северин Наливайко (1560 – 21 квітня 1597, Варшава) – український військовий діяч, козацький отаман, гетьман Війська Запорозького. Народився в у містечку Гусятин (нині Тернопільської області), хоча в деяких історичних джерелах, як, зокрема, і в цьому літописі, вказуються також Кам’янець-Подільський. Походив із дрібної української православної шляхти. Керівник антишляхетського повстання 1594–1596 років в Речі Посполитій. У кінці 1595 року польський уряд доручив коронному гетьманові Станіславу Жолкевському приборкати повстання. Внаслідок невдалого для козаків Солоницького бою, угодовська частина козацької старшини підступно захопила Наливайка та інших керівників повстання і 28 травня (7 червня) 1596 року видала їх Жолкевському. Незважаючи на обіцяну амністію для повстанців, Жолкевський вирізав більшість козаків. Після жахливих тортур Наливайка було страчено у Варшаві.
- ↑ У травні 1596 р. під час облоги козацького табору польським військом в урочищі Солониця (біля Лубен) на річці Сулі Г. Лобода був запідозрений у веденні переговорів з гетьманом С. Жолкевським, звинувачений у зраді – і вбитий козаками.
