Львова, зачинився Львів, і шість тижнів злигодні тривали, одну хлібину купували за один золотий, потім з Божої милості, домовився (Хмельницький. – О. Б.) з райцями міста: 100 000 золотих дасте мені, аби я вас не чіпав. Побачили міщани, що справа може на гірше обернутися, із усіх церков хрести, прикраси, мосранця (?), срібні підсвічники позбирали, і було чимало міщан, які повтікали, розбили їхні склепи і позабирали крам, і, склавши все це, передали через Клайвацика Хмельницькому, тоді він полишив Львів і пішов собі далі. Стільки горя випало нам через море гріхів наших. Дай, Боже, щоб усе це добром скінчилося, амен.
1650. Року 1098, 18 серпня в суботу ввечері. Польський король Казимір прибув до Львова, о 24 годині[1], ніхто не завважив його. А наступного дня в неділю він до церкви пішов привселюдно, і всі, побачивши, його, подивувалися. Адже наші вірмени так готувалися, щоб зустріти короля і урочисто вшанувати. А він не захотів (щоб зустрічали його), і нишком увійшов собі до Львова, бо знав, що через море гріхів наших розгнівався Бог на поляків. Козацький народ стільки крові пролив, аж поки мудрий, благочинний король наш Казимір перемир’я з ними уклав[2], а все це через глупство (дурість) паронів наших сталося. Боже, один день короля умнож тисячекратно, амен.
________________
- ↑ Тут і далі на означення години, літописцем вживається запозичене з перської слово սահադին.
- ↑ Йдеться про Зборівський договір 8 серпня 1649, укладений між королем Речі Посполитої Яном ІІ Казимиром з одного боку і Військом Запорозьким на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким з другого, який підсумував першу фазу Визвольної війни 1648–54 рр. і легалізував самоврядність українських козаків в межах Речі Посполитої. Ця самоврядність втілилася у козацькому державному утворенні – Війську Запорозькому, також відомому як Гетьманщина.
140
Східний світ, 2015, № 3
