1526. Року 975. У місяці вересні турецький хондикар Сулейман розгромив мадярів, і так змусив утікати короля Людовика, що й не знали, куди король заподівся. І здобув (хондикар) місто Буду – столицю мадярів.
1527. Року 976. Кназь Костантин розбив татар за п’ять миль від Керормана[1], і було їх 25 000.
1538. Року 987. 17 вересня. Хондикар султан Сулейман напав на Волощину[2], і вигнав з країни парона[3] Петра[4], і (той) удався до втечі.
1549. Року вірменського 998. Тер Степанос – стамбульський патріарх прибув до Кам’янця і відслужив літургію у Кам’янці.
1550. Вірменського року 999. Парон волохів послав кінний загін на Бар, щоб схопити Претвича[5], та з Божою поміччю і підтримкою Святого духу (той) з двоматрьома сотнями розгромив кінноту волохів: декотрих повбивав, а декотрих у воду скинув, з Божою допомогою.
1551. Року вірменського 1000. Привезли сина парона Штефана на ім’я Івон войвода, щоб поставити його на чолі країни валахів, але не поставили, бо в країні не було на це згоди.
1551. Року вірменського 1000. Парон країни валахів Штефан[6] змусив волоських вірмен відмовитися від своєї віри і позакривав усі церкви.
1554. Року вірменського 1003. Хондикар Сулейман убив свого старшого сина Мустафу.
1560. Року 1009. 15 жовтня, оголосився тут один на ймення Деспот[7] і нарік сам себе пароном країни валахів, і був він сербом тобто арнаутом, потім подався він до християнського імператора Фернанда[8], й імператор спорядив його необхідним військом, оснастив добре гарматами всякими, вогнепальною та холодною зброєю і послав його, аби запанував над країною волохів, оскільки тамтешній люд перебуває в скруті великій і терпить численні муки від їхнього лжепарона, який називався Петро Олександр[9], і лихіший він був удесятикрат, аніж Юліан до християн, надто довелося зазнати мук блаженному племені вірмен, навіть не удостоєних вислухати їх чи поговорити, як про це вже було написано попереду, все майно повідбирав у вірмен, але Господь воздасть йому злом за зло, і направить на нього свою всемогутню помсту. І коли прийшов зі своїм військом цей вищезгаданий Деспот і ступив на цю варварську землю волоську, ті брехливі пси – волоські вельможі зрадили своїй клятві, коли писали йому, що тільки прийдеш ти, ми вб’ємо нашого парона і вклонимося тобі, аби лиш ти був нам за господаря. Він, цей клятий Юліан, швидко зібрав усю країну, й згромадив численне та велике військо у своїх руках, і, рушивши, спустився до Хотину, діставшись туди за два – три дні. А думка в нечестивця була така: якщо той Деспот прийде з великим військом, то він переправиться на цей бік і втече до нашого короля Зикмунда, але не мав той багато війська, а те що було, остерігалося нашого князя воєводи Яловецького[10], тож він забоявся і втік до імператора Фернанда. А цей поганець з великими радощами повернувся знову до своїх варварських володінь, бо коли не дано згори, то нічого не вдієш, як глаголить про це письмо: нічого сама людина не зможе вдіяти, коли не дано їй на це згори.
1561. Року 1010. Тринадцятого листопада. Слава Богу Отцю безсмертному і Богу Сину Єдинородному, і Духу праведному Святому днесь і навіки вічні, амен. Щоб дарував Він нам сили для терпіння, своїм всесильним людинолюбством і опорою був нам у ці часи, коли ми зазнаємо переслідувань і грабунків, гноблені та гнані, якThe World of the Orient, 2015, № 3-
- ↑ Йдеться про відомий бій під Ольшаницею (Битва під Каневом) 27 січня 1527 р. – одну з найбільших перемог над татарами русько-литовського війська під проводом князя Костянтина Острозького 27 січня 1527 року. Татари (від 34 до 40 тисяч) вдерлися на Полісся, діставшись аж до Пинська. Коли ж верталися з ясиром, князь Костянтин несподівано напав на них під Ольшаницею на Київщині над річкою Гороховаткою, притокою Росі (тепер Рокитнянський р-н Київської обл.). Загинуло 24 тисячі татар, близько семисот захопили в полон, було визволено 40 тисяч бранців. За цю перемогу Острозького величали верховним вождем “summus cum Tataris belli gerendi imperator”. Розгромивши татар під Ольшаницею, князь Костянтин ніби помстився їм за прикру Сокальську поразку. Щодо топоніму “Керорман”, то, очевидно, помилка вкралася при переписуванні, а автор, скоріш за все, мав на увазі Київ, згадуваний у вірменських давніх пам’ятках як Манкерман. Адже якщо врахувати, що миля дорівнювала на той час приблизно 10,6 км, а велика миля – 12 км, то вказані 5 миль загалом відповідають відстані від місцевості, де сталася битва, до Києва.
- ↑ В тексті – Ի Օլախաց երկիրն.
- ↑ Парон (вірм.) – пан, від барон. У вірменських літописах паронами називали також господарів Молдавії та Волощини.
- ↑ Петро Рареш – молдавський господар в 1527–1538 рр.
- ↑ Бернард Претвич – барський староста, у 1540–1550-х рр. організував прикордонну службу на Поділлі, разом з козаками неодноразово здійснював походи на Білгород, Очаків, Аккерман. Прославився своєю боротьбою проти татарських набігів.
- ↑ Стефан VI Рареш, молдавський господар в 1551–1552 рр.
- ↑ Деспот Воде, молдавський господар в 1561–1563 рр., перший іноземець на молдавському престолі. За підтримки Габсбургів і польського магната Ольбрехта Ласького Іоні ІІ Якубу Геракліту вдалося 18 листопада 1561 р. розбити у битві при Вербі (Сучава) молдавського господаря Олександра Лупушняну. Деспот Воде був першим протестантом серед європейських володарів.
- ↑ Фердинанд I (1503–1564) – імператор Священної Римської імперії у 1556–1564 роках. Король Німеччини, Угорщини, Богемії, Далмації, Хорватії, Славонії, Рами, Сербії, Галичини, Володимерії, Болгарії.
Походив з династії Габсбургів, його обрано імператором після зречення його брата Карла V. - ↑ Олександр IV Лупушняну (р. н. невідомий – 5.05.1565), господар Молдавії (1552–1561, 1564–1568).
- ↑ Єжи (Юрій) Язловецький – великий коронний гетьман (1569–1575), гетьман польний (1569), подільський воєвода (1567), воєвода руський (1569), каштелян кам’янецький (1564).
