співтрапезниками, і, увівши їх в оману, вирізав їх немилосердно, як того вони заслужили, і було їх 47, і кожен – великий ішхан, а решту віддав до рук турок[1], аби сконали вони лютою смертю.
1564. Року 1013. Наш доброчинний король Зикмунд Акустос направив елчі[2] до турецького хондикара – князя одного на ім’я Язловецький і рушив той посольством до сина хондикара, і більше аніж зазвичай був ушанований і обдарований, і безліку дарунків передали батько і син в Котаї[3], туди морем сім днів дороги.
1565. Року 1014. Цього року один з паронів Волощини прибув до нашої країни, і волохи захотіли поставити його на паронство, але людей було в нього небагато, і поки він хотів проїхати до Волощини, один великий ішхан пан Гарпурд напав на нього і схопив його, і закутим привіз до короля Зикмунда Авґуста, і король тортурами забив його. І був він достеменно сином парона Штефана, бо й знак на ньому виявили.
1566. Року 1015, місяця вересня 25. Хондикар турецький помер серед війська свого, коли рушив на християн, на землю франків, на славетне і відоме місто велике і могутнє, що зветься Віатня[4], а по-турецьки Печ, а що двічі вже підступав і нічого не міг вдіяти, то пішов утретє, й заприсягся він: або місто захопить, або ж помре, тож і справдилося його віщування, яке вихопилося з його вуст. І правив він 47 років. А замість нього трон посів його син на ім’я Султан Селім[5].
1567. Року 1016, 1 жовтня. Прийшов татарин у Країну русів[6] на землі біля Хмельника, і було невірних тисяча душ, а франків, що звуться ілахами, було близько 600, і за головного у них був Струс – староста Хмельника, і були з ним інші ішхани з їхніми полками[7], серед них Олександр брат воєводи Хоружого та інші сотники. І коли пішли на татарина – забили близько 600 їхніх мужів – дужих та хоробрих воїнів, потім залишки невірних згуртувалися й удруге напали на франків, а ті були розпорошені й не зібрані докупи, і кинулися втікати, а нечестиві татари кинулися за ними й наздогнали Струса – очільника війська і вбили його, а також інших хоробрих і відважних воїнів, і полонили живих 80 душ, решта ж розбіглися, а вони рушили й самі полишили країну.
1568. Року вірменського 1016, 20 грудня. На іновірне Різдво наскочив татарин з численним з військом, дехто казав, що 40 000, й увійшли на Поділля, і весь край, і міста, і села пограбували й забрали в полон, і добро всіляке, овець і корів, і хліб увесь попалили. І два тижні гасали невірні краєм, і жоден з них не згинув, бо князі наші й вельможі легкодухі зробилися, кволі в руках і ногах, охочіші поїсти, випити й поп’янствувати, убити один одного й напакостити, аніж ворога наздогнати або здолати його. Отож і сам войвода Руський, званий Хоронжим, удався до втечі, ускочив до фортеці і зачинився, там з двома синами своїми та іншими вельможами, а простолюд весь залишили на поталу ворогові, щоб грабували і в полон забирали, та й самі вони заледве в полон не потрапили, коли б на день пізніше спохопилися, Бог всемогутній було вже передав їх до рук (татар), але так і не віддав, бо всемилостивий і благосний. І захопили полону близько 30 000, а то й більше.
1568. Року 1017. Напало плем’я нечестиве і невірне татарське й безліч міст і сіл поруйнувало та полонило, а знатний ішхан один на ім’я Ласький, узяв з собою війська не так багато, десь близько 5 000, й рушив слідом, і наздогнав і розбив татарина, і безліку полону визволив та награбованого добра повернув. Але від рук татарських загинуло трохи й тих вершників, що були з ним, бо значно більше було невірних, аніж їх. Та це й не дивно, бо на те й війна, і якщо хто її торкнеться, то цього не оминути. Тож нехай Бог все залагодить на добре й дарує силу християнам.
132
Східний світ, 2015, № 3
- ↑ Ի Տաճկաց ձեռն.
- ↑ Елчі (тур.) – посол, представник.
- ↑ Кютагйа – пояснення Г. Алішана.
- ↑ Відень – (пояснення Г. Алішана). Сулейман І помер у ніч із 5 на 6 вересня 1566 року під час облоги угорського міста Сегетвар. Його кончину приховували від війська 40 днів. Тіло султана було доправлено до столиці і поховано поруч з Роксоланою в мавзолеї мечеті Сулеймана.
- ↑ Селім ІІ П’яниця (1524–1574) – турецький султан (1566–1574). Син султана Сулеймана І і Роксолани. За час його правління в Молдавії 1574 р. вибухнуло антитурецьке повстання, очолюване господарем Івоном Воде Лютим, про яке згадується в цьому літописі і в якому взяли участь українські козаки на чолі з гетьманом І. Свирговським. Прізвисько “П’яниця” набув через надмірне вживання вина. Селім помер в гаремі палацу Топкапи, упавши п’яним до басейну і захлинувшись. Після цього влада перейшла до його сина Мурада III.
- ↑ У тексті ի Ըռուսաց աշխարհն.
- ↑ В літописі слово գունդ – полк – часто використовується в значені військового підрозділу взагалі.
