1572. Року 1020. 18 вересня в понеділок. З Волощини прибув до Кам’янця парон, що зветься Боктан-войвода[1], ще зовсім юний, літ сімнадцяти, але гожий на зріст, і з виду гарний, і пробув три дні в місті, і зупинився в будинку Карабчовського, й ішхан міста, тобто, староста Потоцький прийняв його з великими почестями й шанобою, і вшанували його також у Вірменському суді, й великий бенкет влаштували з різноманітними наїдками й напоями. І звеселили (йому) серце всілякими піснями й музикою. І цю всю шану явили йому тому, що було розпорядження та веління від короля Зикмунда, якщо куди йому забажається вирушити в цьому королівстві, на те його воля й ніхто з людей не мав йому перечити. І при від’їзді з міста, влаштували йому пишні проводи, і прибув він до Хотина, а поїхав туди, полишивши країну і столицю свого володіння, бо мав підозру, що його вельможі готуються вбити, як завжди поміж них буває, отож через це він зупинився в Хотині. І, прогнавши від себе своїх ішханів, бо не довіряв їм, він оточив себе ілахами, і подорожував з ними, і вони піклувалися про всі його потреби. І пробув таким чином в Хотині чотири місяці, а потім туди прибули його вельможі та єпископ їхній, і присяглися (вони йому) тричі, що ніякої змови не мають, і потім усі разом вирушили до його столиці, де він завжди перебував, яка зветься Ясси.
1572. Року 1021. Парон Валахії Бокдан-войвода і його брат Петро полишили свою країну й прибули до цієї Країни ілахів, і пробули недовгий час, потім забажали знову повернутися до своєї країни, а вельможі Валахії[2] не прийняли їх, і привели від турецького хондикара для себе іншого господаря на ім’я Йон[3], що перебував якийсь час у Москві. І коли побачили таке двоє братів, що лишилися вони ні з чим, вирішили звернутися до зоравара[4] Язловецького, щоб допоміг їм, вирядив з ними кінне військо і поновив їхнє владарювання, й пообіцяли йому винагороди великі. І той наказав своїм сотникам, щоб виступили із своїми полками й увійшли до Волощини, й повезли їх, посадили на їхнє владарювання. А коли вони зайшли туди, то тамтешні (вельможі) зібралися й повстали, і вирядили навстріч їм кінноту, і не дозволили посадити аби вони правили, і було багато втрат з обох сторін – цих і тих, бо затято билися між собою, а з волохами були ще й турки. І тоді повернулися назад ні з чим і разом з ними прибули в наш край і вигнанці. І той парон Іван[5] багатьох ішанів та вельмож Волощини понищив лютою смертю, як колись бувало у язичницькі часи. І тоді спалили дотла Хотин. І на чолі війська стояв войвода Подільський.
1574. Року 1013, 20 березня в піст. Сталося так, що до Волощини привели нового парона замість попереднього, і коли почув таке парон Волощини, який зветься Івонвойвода, він спішно скликав своє військо і рушив супроти ворогів, і зустрів їх у Мінданській країні[6], заставши тих зненацька коли вони саме повсідалися обідати[7]. І напав він на них, і побив, і втекли ті в Браїл, і зачинився у фортеці той новий парон. А цей старий парон Івон розгнівався і пройнявся люттю, і прийшов у Браїл, і місто усе спалив і пограбував, а міщан – кого замордував, кого в Дунаї[8] утопив безжально, навіть дітей малих, і, захопивши все добро, що було в краю і в місті, повернувся до себе. Тоді турки, що були там, зібралися і пішли на нього, і убили 2000 чоловік. Та й сповістили хондикару, що парон богданський[9] став тобі хаїн[10] і зрадив тебе, і відвернувся, і стільки лиха вчинив і шкоди заподіяв. І хондикар, мов той лютий звір, у великому гніві та люті, наказав своїм полководцям і Дадрі-ханові, щоб виступили супроти парона Волощини, і країну всю без жалю сплюндрували. І сам Дадрі-хан разом із своїми сімома синами і численними вершниками, й турецькі санджахи[11], зібравшись докупи в одному місці, увійшли до країни і всю країну спопелили, і вирізали, і в полон забрали, і здобич захопили – людей та худобу, і нічого не лишилося по них, і лише Сечов та Серат уникли цього, а решта дісталася невірним, через море гріхів наших. І самого парона Івона схопили живого і стратили лютою смертю.
The World of the Orient, 2015, № 3
133
- ↑ Богдан IV Лепушняну (1555–1574), молдовський господар з весни 1568 до лютого 1572. Прийшов до влади ще неповнолітнім. Проводив пропольську політику.
- ↑ В тексті Օլախի մեծամեծք.
- ↑ Івоня (Івон) Лютий – син Штефана Воде IV Молодого і вірменки Србугі, за що був названий Івонею Вірменином (?–1574). Молдавський господар з 1571 р. Проводив політику централізації, за підтримки українських козаків розпочав війну з турками за повну незалежність Молдавського князівства. Зазнав поразки через зраду молдавських феодалів.
- ↑ Зоравар (вірм) – воєначальник, полководець.
- ↑ Так у рукописі.
- ↑ Тобто, в Мунтенії, гористій частині Волощини. Її рівнинна частина зветься Олтенія.
- ↑ 24 квітня 1574 молдавсько-козацьке військо у бою під Мокшанами (тепер Румунія) завдало поразки об’єднаним турецько-волоським силам (бл. 100 тис. осіб, за ін. дан. – 60 тис. осіб). Господар Івоня довідався, що вороже військо після тривалого переходу спочиває і напав на ворога з трьох сторін, а з четвертої – гетьман Іван Сверговський з козаками. Вороже військо було без коней та без зброї і майже все загинуло, пощастило втекти тільки воєводі Петрилу та його братові, які сховалися в Браїловському замку.
- ↑ В тексті – Ի Տունան, за яким слідує роз’яснення Г. Алішана – Դանուբ գետ, тобто – річка Дунай.
- ↑ У тогочасних вірменських літописах мешканців Молдавського князівства називали за іменем її господаря Богдана ІІІ Чорного або Кара Бугдана (1504–1517). 1513 р. турки нав’язали йому васальну залежність, а його князівство почали називати Бугданською або Чорно-Бугданською країною чи Богданією або Бугданією, а її мешканців відповідно бугданійцями.
- ↑ Хаїн (тур.) – ворог.
- ↑ Санджах (тур.) – воєначальник.
