МИКОЛА МАКАРЕНКО.
При археологічних дослідах найдавнішої на Україні архітектурної пам’ятки великокнязівських часів — храма Спаса у Чернигові була відкрита під пізнішим тинком і ще пізнішими малярськими записами, які тяглися майже до наших днів,— решта старої росписи, сучасної самій будівлі собору.
Храм, заснований Мстиславом Володимировичем після 1024 року, був закінчений після смерти заснувателя (1036 року). В старій київській літописі — під 6542 (1034) роком це записано так: „Мьстиславъ изыде на ловы и разболѣся. и оумре. и положиша и в цркви стго Спса. юже создал сам. бѣ бо вьздано ея при немь вьзвыше яко и на конѣ стоячи рукою досячи“... Очевидно, роспись в храмі не могла появитись раніш, ніж сам храм був остаточно закінчений, цеб-то не раніш, як після 1034 року. Чи це сталось скоро після цього чи ні, не можемо гадати про це при сучасних даних, але мусимо зазначити, що думати про час значно пізніший після смерти Мстислава нема ніякої рації. Не буде помилкою сказати, що храм був закінчений зараз же після смерти свого заснувателя—„дебелого тѣлом, чермьномь лицемь, великома очима храбрым на рати і милостивьш“, як характеризує його все-ж таки лаконічний літописець. Таким чином, для нашої росписи терміном буде друга чверть одинадцятого століття, і ні в якому разі не пізніше, бо вона написана на першім тинку, наложенім просто на поверхню цегляної кладки—типової для цих часів.
Ця роспись має велике значіння в еволюції форм і колориту українського мистецтва давнього минулого. їй, напевне, буде присвячена не одна робота і, можливо, не довго чекати—вона скоро займе належне їй місце в ряді инших, поки-що нечислених пам’яток українського малярства великокнязівських часів. Але поки-що вона залишається єдиним прикладом зовсім нового для Київської Руси стилю і зовсім окремих технічних досягнень.
Але раніш ніж давати посильне описання нашої росписи, мушу росказати в самих коротеньких рисах і в загальній формі про ті роботи над собором, та його художніми, технічними та иншими особливостями, наслідком яких виявилась сама роспись, про яку далі піде мова.
Справа з дослідами Чернигівського Спаса роспочалася літом 1923 р. по дорученню, даному мені від Української Академії Наук, на кошти Чернигівського Губвиконкому. Виникла-ж ця справа з невеликих, але дуже похвальних побажань Чернигівського Губарха — дати можливість групі студентів місцевого ІНО, які входили, яко члени, в історичний гурток організований Губархом,-—познайомитися з методами і прийомами археологічних дослідів над пам’ятками свого минулого. Уже в процесі підготовки до дослідів, коли виявилося, що Чернигівський Губвиконком, зацікавлений
