Цю сторінку схвалено
У хаті було напівтемно. Укручена лямпа ледзе блимала, підморгуючи до тіней, що танцювали на стіні.
Якимчиха сиділа на лежанці й кивала головою.
— Пішло ж тепер на людей, боженьку мій милий. Неначе хто наслав на них. До церкви святої не ходять, неділеньки не признають — роблять. У середу й п'ятницю скоромне тріскають, пороспирало б їх, прости мене, матінко божа. А від цього недорід, і худоба падає, і помірок на людей. Ох-хо-хо…
Вона говорила б іще, та її перебив чоловік.
— І що ти там верзеш чорти його батька знають, що й до чого! Сиділа б отам мовчки на теплій лежанці та вигрівалася б, а то плете, меле…
Якимчиха скулилась, тихенько позіхнула й, перехристивши рота, замовк-
