го прихильників хоч і була в кого яка конячина, то слабенька — не довезе. От коли б Павло дав свої… у нього добрі коні. За чотири дні й повернемося. Хіба поговорити з Мотрею, може вона умовить Павла. Тож колись кохалися, а може забула вже — думав Федір, побачивши Мотрю біля криниці. Підійшов до неї й поздоровкався. Мотря розчервонілася й засоромлено опустила очі. Не забула й досі сміливого Федора. Пригадалося дівоцтво. Вона бідна, одна дочка у матері-вдови. Заробляли на поденній та за сніп у багачів. Залицявся Федір, трохи не побралися, та на війну його забрали. Почала забувати й вийшла за багатія Павла. А відколи повернувся до Полонич Федір, знову засмоктало щось солодко в грудях.
— Та хіба ж можна так, ой господи!
— Як же ти поживаєш тепер? За-
