Бо ще довгий час, аж до XVIII сторічча, а подекуди навіть і в XVIII сторіччу не тільки прості люде, але й панство тодішнє і навіть духовенство не надавало церковному шлюбові такої ваги, яку надано йому потім. От, наприклад, у ґродській житомирській актовій книзі єсть запис про одружіння, з якого довідуємося про таку подію.
На Волині жила багата й побожна панська сем'я на прізвище Стрибелі. 21 студня 1684 року до їх наїхало багато гостей на семйове свято, на змовини дочки їх Катерини з Яном Ярмолинським, сином вельми поважаної й побожної пані Раїни Ярмолинської, що своїм коштом завела Підгаєцький манастирь. На змовини прибули й духовні особи високого сану: київський митрополит Петро Могила та овруцький архимандрит Филон Кизаревич. Після змовин митрополит з иншим духовенством повінчали молодих. А після вінчання не весілля почали гуляти, а заходилися „шлюбну интерцизу“ писати. Це так звалася шлюбна умова. В їй, між иншим, були списані такі артикули: 1) Весілля має відбутися 1637 року в першу неділю по св. Тройці (се б то через два з половиною роки після вінчання), а до того часу молодий мусить подбати, щоб його мати виділила його частку з батьківщини, щоб було йому з чого записати віно „панні Катерині, пришлій, дасть пан Бог, малжонці своїй“;
