умові про грошеву заруку: хто відкинеться, той заплатить умовлену грошеву заруку та ще заплатить за „шкоди і наклади,“ та й по всьому: а повінчані молоді обоє знову можуть шукати собі пари, бо хоч їх і вінчано та весілля не було, а вінчання тоді не з'язувало.
А що справді не з'язувало, про те свідчуть записи в урядових книгах. От у книзі ґродській луцькій записано, що року 1570 князь Яків Четвертенський став перед луцьким ґродським урядом і попрохав записати в ґродську книгу, що заручився він з дочкою панні Гораїнової, панною Ганною і звінчався з нею і призначено вже, коли має відбутися весілля. А коли б хто з їх, молодий чи молода, відкинулися, то мусять заплатити отаку-о грошеву заруку.
Ось другий запис про те, що в ґродський володимирський суд прибули: волинська пані Олександра П'ятковська і її брати, опікуни її дочки від першого чоловіка, Ганни Болобанівни і заявили, що вони змовили панну Ганну за Хведора Івановича Шишку і звінчали їх, а тепер прийшли прохати в суда дозволу панні Ганні одружитися з Хведором Шишкою. І судові урядовці не здивувалися, що спершу дівчину звінчано, а потім уже просять дозволу віддати її заміж, бо і після вінчання, так с̀аме, як і після змовин та заручин, можно було розійтися, запла-
