тивши тільки вмовлену заруку. Бо хоч і було вінчання, та не було ще весілля.
Коли був звичай записувати в шлюбну умову грошеву заруку на той випадок, як хто з повінчаних одкинеться, то значить же були такі випадки, що молоді росходилися після церковного шлюбу. От у книзі ґродській овруцький записано такий позов. Пан Василь Виговський позивав пана й пані Вербицьких за те, що вони, змовивши й повінчавши з ним свою дочку, не додержали умови і віддали її за иншого. І Виговський зовсім не просить, щоб суд присудив віддати йому його повінчану з ним молоду, а просить тільки, щоб суд присудив Вербицьких заплатити йому гроші за втрати й за безчестя, що молода одкинулась од його.
І це не єдиний відомий випадок, що дівчина, повінчавшися з одним, не ставала йому жінкою, а вінчалася з иншим. От як зробила селянка Оришка Дорогичанка: 22 лютого 1650 року вона повінчалася в Зімному, в манастирі з Андрієм Кондратеням, а через день, 24 лютого, знову повінчалася з Грицьком Галайдою. Парафіяльний панотець написав про це архиреєві. Архирей одписав, що забороняє Оришці жити з Галайдою. Але Галайда з Оришкою на ту заборону не зважили і жили собі вдвох. А от княжні Марині Масальській довелося двічі вінчатися з своїм чоловіком, бо так схотілося її братові.
