Перше вінчання відбулося без його призволення, то він потім і звелів сестрі й зятеві звінчатися вдруге.
Таких випадків, що молоді росходилися після церковного шлюбу, не ставши чоловіком та жінкою, чимало було в XVI, в XVII і навіть у XVIII сторіччі. Року 1789 архирей новгородський і глухівський Іларион розіслав наказ духовенству, щоб воно дужче пильнувало, як живуть парафіяне, а то каже: „священнослужители, по обвѣнчаніи брачившихся лицъ распускаютъ в разные домы, кои въ оныхъ до називаемого по ихъ обичаю брачного „весілля“ живутъ по нѣсколько лѣтъ, а нѣкоторыя изъ нихъ послѣ оного таинства и къ вѣчному между собою разлученію поступаютъ“.
Звичайно, росходилися змовлені або й повінчані молоді нечасто, бо це і грошей коштувало, та й слава негарна поміж людьми йшла. Значить здебільшого щось важливе примушувало ламати вмову, а не примха якась. І в таких випадках церковний шлюб ні трохи не заважав молодим розійтися. І коли б ота пара. Катерина Стрибелівна та Ян Ярмолинський, схотіли розійтися, не діждавшися весілля, то й розійшлись би, хоч їх і вінчав митрополит. Тільки той, хто зламав би шлюбну умову, заплатив би стільки грошей, скільки на такий випадок зазначено було в умові. І митрополит знав, що так
