може бути і все ж сам підписав умову і сам вінчав молодих. Виходить, що не тільки люде світські, але й найвище духовенство не надавало шлюбові церковному такої ваги, яку він має тепер, що одружіння без церковного шлюбу тепер єсть незаконне. Тоді церковний шлюб зовсім не робив одружіння законним. Робило його законним тільки весілля. В ті часи було б великою ганьбою, як би повінчані молоді почали жити подружнім життям, не відбувши весілля. Хоч би весілля після церковного шлюбу відкладено було років на два чи й більше, то молода ввесь цей час жила в свого батька і ходила простоволоса, по дівоцькому. А її повінчаний молодий поводився з нею, як із своєю зарученою молодою. Коли хто з повінчаних умірав перед весіллям, то ховали помершого як парубка, чи як дівку. І коли б молоді стали чоловіком та жінкою не діждавшися весілля, то була б їм за те не тільки ганьба, але й належна кара. Але не було б нічого ганебного, як би молоді почали жити подружнім життям, відбувши весілля і зовсім не бравши церковного шлюбу.
Українське духовенство спершу не повставало проти того звичаю, що весілля відбувається не разом із церковним шлюбом. Це видно хоч би й з того, що високого сану духовні особи підписалися під умовою, що весілля відбудеться аж через два з половиною
