він так, що спершу були змовини; на змовинах писано шлюбну умову, записувано в урядові книги і підписували її молоді й свідки. А люде простіші, неписьменні в урядові книги своїх умов шлюбних не вписували, а просто вмовлялися при свідках. Після змовин були ще заручини і нарешті відбувалося весілля. Після всього того одружіння було вже законне. Звичайно молодих вінчано в церкві, але це законности одружінню не надавало. Про це свідчуть записи в старих літописах та в урядових книгах XVI, XVII і почасти XVIII-го сторічча. Тепер же і в нас, як і по всій Россійській державі, законним подружжя вважається тільки після церковного шлюбу, чи вінчання.
Та все ж і тепер ще відгукується часом стара старовина. Буває так, що якась пара через віщось не може, чи не хоче повінчатися, а хоче жити подружнім життям. Але коли просто так зійтися, то буде поговір, неслава. От щоб не було цього, то кличуть вони поважних людей за свідків і оповіщають, що хочуть вони одружитися без церковного шлюбу, а на віру і роблють між собою отаку й таку вмову. Після того вони живуть укупі подружнім життям і вже їх не докорятимуть, що живуть невінчані. Иноді одружуються на кільки років, а потім або росходються, як що негарно жилося, або знову кличуть свідків і роблють умову надалі.
