села Красилівки, що там теж бувають такі випадки, що одружуються, відбувши тільки весілля, а вінчаються вже потім, иноді через кільки тижднів. Духовенство, звичайно, забороняє так робити, але і досі не змогло викоренити зовсім той погляд, що найголовніша річ весілля, а не вінчання. І по глухих селах і досі швидче поступляться вінчанням, ніж весіллям.
Теперішні державні закони Россійської Імперії дозволяють одружуватися тільки тричі, та й то за третє одружіння накидає духовенство покуту. А в давніші часи, в тих город̀ах українських, де заведено було Магдебурське право, можна було дружитися і чотирі рази, і п'ять, бо в Магдебурському праві було написано, що „Вільно кожному женитися стільки разів, скільки схоче, поки без жінки зоставатися не може, чи не хоче, хоч би жінок у його вмерло вже три або й чотирі; так саме й жінці по смерти чоловіків її вільно йти заміж ізнову“. І справді були випадки на Волині, що одружувалися по чотирі рази і навіть по п'ять разіів і це було зовсім законно, і духовенство проти цього не виступало. Але в лівобережній Україні не дозволялося одружуватися більш як тричі.
Годиться згадати ще про один звичай, що стосувався колись до одружіння, але тепер уже зовсім зник. А це той звичай, що
