чепила рушником за шию Антона Завадського і потягла за собою, щоб іти з ним до шлюбу. Тим часом під цю зам'ятню втік і другий присуджений, Кость Попович. За цю подію уряд покарав тих, що мусили пильнувати, щоб присуд виконано, та не допильнували, а попустили присудженим утекти від кари. І присуджених шукано, щоб таки їх скарати, не зважаючи на те, що Завадського визволила від кари дівчина, користуючися з давнього звичаю народнього. Але очевидячки народ ще шанував старий звичай, бо як би не те, то не пощастило б дівчині обрятувати Завадського, не дано б їм утекти. Але це вже був трохи чи не останній випадок, що дівчина визволила присудженого від страти, і тепер той звичай зовсім уже зник.
В Литовському Статуті був такий закон, що коли дочка йде заміж проти волі своїх батьків, то втрачає право на посаг. Але з записів у старих урядових книгах видно, що й батьки не накидали дітям своєї волі і не одружували їх силоміць. Бо в шлюбних записах завсігди писалося не тільки про те, що молоді одружуються з благословення батьків, а ще й про те, що одружуються вони з своєї доброї волі і уподобання. Не було в нас такого звичаю, щоб оддавати дочку чи женити сина силоміць.
