видко, що в нас на Поділлю в XVI ст. так велося, що коли подружжя хотіло дати одне одному розлуку, то повідомляло про це громадського отамана, і коли призвід до розлуки був од чоловіка, то він платив на уряд три гривні, а коли від жінки, то вона платила три гривні і мали розлуку.
А на те, щоб не здумало которе з подружжя зламати свою згоду на розлуку, була грошева зарука. Найдавніший розлучний лист д. О. Левіцький знайшов у луцькій замковій актовій книзі за рік 1564. Пані Марія Борзобогатівна-Красенська подала до запису в актові книги ось який розлучний лист: „Я, Марія Борзобогатівна-Красенського ознаймую тим моїм листом, кому потреба будет відати, іж я булам, з волі Божої і дару його святої милости, пішла в малженство за пана Яцка Стецковича Добрилницького, з которим, мешкаючи час немалий в стані малженським, потомство, од Бога Сотворителя нам даноє, межи собою сплодили єсмо. Але од годів мало не двох, з гніву і допущення Божого, якоєсь нетрафноє мешкання межи нами ся почало і розниці великії. Бачучи я по мужу своєм мисль отмінную і хуть ку мні жоні своїй не такую, як єсть обичай малжонку противко малжонці показувати, і розуміючи то, іж я мешкання доброго вже з ним міти не буду могла, не з жадного примушення ані понуження, одно
