чать свою приложила і руку підписала. Писан в Луцку, літа Божого нарожения 1564, місяця мая 27 дня“.
Саме такий розлучний лист дав пані Борзобагатівні-Красенській її чоловік Яцко Добрилницький і вони розійшлися. Про неї відомо, що через якийсь час пішла вдруге заміж, а про його невідомо, чи оженився вдруге, але мав право оженитися.
Та не через саму незлагоду в семйовому житті розлучалися подружжя. У луцькій ґродській книзі за 1594 рік записано розлучний лист, який Федора Головинська дала віковікові своєму. В листі тому писала вона, що скоро по весіллю занедужала і, впевнившися, що через хворобу свою не зможе жити з своїм чоловіком подружнім життям, упевнила його, що треба їм розійтися, щоб міг він удруге оженитися. А за те, що він був добрий до неї хворої і не жалкував грошей на ліки їй, то вона записала йому в розлучному листі чимало грошей і всякого добра.
І це не єдиний приклад, що чоловік та жінка, даючи одне одному розлуку, обдаровують одне одного в подяку за те, що було гарного між ними.
Як же духовний уряд ставився до того, що подружжя давали розлуку сами собі, без дозволу від духовенства? З старих записів видко, що царгородські патриярхи ду-
