же грімали на духовенство, що воно попускає так робити: видко, що деякі митрополити і архиреї в XVI і XVII сторіччах теж обурювалися часом проти такого ладу і вимагали, щоб по розлуку вдавалися подружжя тільки до суду духовного і щоб без його присуду не вільно було розлучатися. Жалілися вони й королеві польському на світський уряд, що той приймає до запису розлучні листи і прохали заборонити це. Наказували підвладному духовенству пильнувати, щоб розлука відбувалася так, як того вимагає духовний уряд. Але всі ті накази мало пособляли, і духовенство само записувало розлучні листи в свої книги так са́ме, як робив це і світський уряд, се б то тільки записувало те, що вже сталося без дозволу духовного уряду, а волею самого подружжя. І не тільки записувало, а ще й само часом підписувалося за свідків під розлучними листами, як то було року 1609-го, коли слуга панський Надь Януш та його жінка давали одне одному розлучні листи перед своїм паном при свідках і при возному, зовсім не заявивши про свою розлуку урядові духовному. То їх розлучні листи підписали, яко свідки, аж три пан-отці духовні.
Бувало й так, що само духовенство давало розлуку, слухаючися не церковних установ а звичаїв громадських. Так, наприклад, р. 1578 архирей дав розлуку
