кону, ніяк не можна було її дати, або, навпаки, дозволяв чоловікові й жінці не розлучатися, коли, слухаючися писаного закону, мусив розлучити подружжя. Ось кільки випадків таких судових присудів, що не були в згоді з писаними законами.
Року 1665-го козачка Носачиха позивала козачку Лихолапиху за те, що та ніби то вкрала в неї курту. Судив Баришпільський сотенний і разом з тим ратушний суд. Лихолапиха не признавалася, що вкрала курту, але ж і виправитися не могла. Нарешті Носачиха сказала, що вона не настоює на тому, щоб Лихолапиху конче засуджено. Тоді судді, як звичайно спитали в присутніх козаків та міщан, що з цікавости поприходили на суд, як вони думають, чи карати Лихолапиху. Ті сказали:
— Коли той не настоює, кому шк̀ода, а нам н̀а що?
Тоді судді постановили не карати Лихолапиху за злодійство, але спитали її чоловіка:
— Чи приймеш її собі за жінку, як булисте вперед?
Тоді Лук'ян Лихолапа відказав, що не хоче її мати за жінку, бо вона не довела, що не вкрала, а як би довела, то тоді він її не відцурався б. Тепер же він не хоче тієї неслави мати, що його жінка злодійка, через те й не хоче її й далі за жінку мати. А дітей просить йому зоставити.
