Тоді судді написали такий декрет, як прохав Лихолапа, се б то дали йому розлуку з жінкою, хоча писані закони не давали судові права розлучати подружжя, як що которесь прокралося. Але судді зміркували, що чоловікові прикро мати таку жінку, що не виправдалася з злодійства, і вони визволили його від такої прикрости, давши йому розлуку з жінкою.
Розлучивши подружжя в такому випадкові, коли писаний закон не давав їм на те права, судді в инших випадках не розлучали подружжя, хоча закон вимагав, щоб подружжя неодмінно розлучити.
Року 1691-го полтавському полковому судові довелося судити таку справу. Настя Мартиниха зрадила свого чоловіка з винником Григором і їх обох суджено за чужоложство. Судді глянули в закон, там було написано, що „Чужоложник на горлі має бути каран, а чужоложниця аби була у пренґера бита (се б то до ганебного стовпа щоб її прив'язано на публіку людям і кат щоб її бив) і од права малженського оддалена“. Такий присуд судді й сказали. Але поважні люде з тих, що були в суді, почали прохати за Григора, щоб йому зменшити кару. Судді зараз же відмінили свій присуд. Григорові даровано життя, але звелено зараз же йти геть не тільки з Полтави, але й з Полтавщини: а Настю Мартиниху таки вибити кіями добре, тільки не
