біля ганебного стовпа, а просто на базарі, а тоді дати чоловікові її на призволяще: не хоче Насті за жінку мати, то дасть йому суд розлуку з нею: а як що схоче потім таки мати її за жінку, то повинен сповістити про те уряд духовний і світський.
Року 1688-го Полтавському Судові теж довелося відмінити свій, опертий на писаному законі, присуд. Педора Панченка та Гапку Панасиху суджено за чужоложство. Обоє призналися і суд здекретував звичайний у таких випадках присуд: його на горлі скарати, а її біля ганебного стовпа вибити і з чоловіком розлучити. Але не довелося присуду виконувати, бо зараз же з межи людей вийшов Гапчин чоловік і сказав, що він прощає своїй жінці і не попустить її приймати кару, а прийме знову собі за жінку. А за ним вийшла й Педорова жінка і теж пробачила йому його провину і сказала, що приймає його собі за чоловіка. Тоді й суд зараз же написав инший присуд: обох „проступців“ визволено від тяжкої кари і тільки звелено заплатити на уряд скількісь там грошей.
Так і велося в наших дідів та прадідів, що уряди і духовний, і світський не вельми зважали на писані закони про розлуку: вважали, що чоловік та жінка найкращі судді своєму життю. І коли вже не хочуть вони разом жити, то значить не можуть і не
