тиме одружитися. Через який час поїхав Величковський із жінкою у Київ до архирея Ванатовича. Архирей звелів „консисторові“ одіслати її в манастирь, щоб там одбула вона покуту за своє негарне поводіння. Але вона благала не посилати її в монастирь, а дозволити їй присягнути, перед „консистором“, що вже не буде вона так робити. Величковський упевняв, що не додержить вона присяги, але його не послухано. Жінка присягнула і її пущено з чоловіком додому. Та вона того ж дні напилася і таке виробляла, що сором було про таке й говорити. Ще рік терпів Величковський, а тоді знову подався до архирея. Архирей послав у господу до Величковського ігумена Видубицького манастиря і ще кількох духовних особ, щоб вони там зробили слідство. Зробили вони слідство і аж жахнулися, довідавшися, яку муку приймає Величковський від своєї непутящої жінки і звеліли їй їхати до матері а до чоловіка більш ніколи не приїздити. Після цього Величковський почав прохати в архирея благословення одружитися вдруге, але виявилося, що треба клопотатися про розлуку в синоді. Поїхав Величковський з листом од архирея в синод… Нарешті прийшов наказ із синода архиреєві „таковое дѣло рѣшить, какъ правила святыхъ отецъ повелѣваютъ“. Архирей, на прохання Величковського дозволити йому одружитися, ска-
