річ неминучо-потрібну. От через те всі розлучні листи, які нам доводилось читати, проймає якийсь теплий, братерський, миролюбний дух. Часто вчувається в їх такий сум і щирий жаль розлучуваних про страчене щастя і сердечна вдячність розлученому товаришові за минулу любов та шанобу. В однім із таких листів жінка, визволяючи чоловіка з подружжя, виряжає його таким добрим словом: „Нехай здоров з другою жениться, і нехай його Бог благословить з другою ліпшим пожиттям в малженстві, нежли зо мною“. Бувало часто й таке, що, розлучаючись, подруги дарували одно другого грішми або яким иншим способом.
Нічого, здається, широко й розводитись про те, що стародавня „розлука“ мала тілько корисний вплив як на шлюбні відносини, так загалом і на суспільну моральність тих часів. Вона давала природний, миролюбний вихід усяким „розтиркам“ і „зайстям“, яким, на превеликий жаль, ніколи не можна зовсім запобігти в подружжю і які без такого виходу скрізь приводили і приводять людей до великого горя і до великих злочинств. І справді, до початку XVIII ст. наша історія дуже небагато знає таких злочинств між подружжями; невідомі їй теж і звичаї насильних постригів чоловіками жінок у черниці, як те часто й густо робилось у ті часи в Московщині. А в XVII ст., коли русь-
