можно тільки тоді, як духовний уряд дасть їм розлуку. Але здобути розлуку дуже трудно. Хоч би як чоловікові та жінці тяжко було жити вдвох, хоч би вони знен̀авиділи одне одного як найтяжчі вороги, то цього закон не вважає за слушний призвід до розлуки. Слушних призвідів закон визнає чотирі: 1) Як що чоловік зрадить жінку або навпаки, і як що свідки доведуть, що зрада справді була. 2) Як що одно з подружжя не здатне до подружнього життя. 3) Як що одно з подружжя десь зникло і більш як п'ять років немає про його чутки. 4) Як що одного з подружжя позбавлено громадських прав і заслано в Сібір у каторгу або на заслання. Коли навіть подружжя має один з цих законних призвідів до розлуки, то й то дуже її тяжко здобути. А здебільшого так буває, що подружжя або живе вкупі, ненавидючи одне одного, або розійдуться чоловік та жінка самѝ і одно, а иноді то її обоє одружуться вдруге, тільки вже без церковного шлюбу, а так просто, починають жити „на віру“, як кажуть у нас люде. Таке одружіння зветься незаконне, і такі подружжя закон велить карати. Діти в невінчаного подружжя не мають усіх тих прав, які мають діти подружжя законного, се б то вінчаного. У тих дітей віднято навіть право мати батька, бо в метричному записові про нарождення дитини в невінчаного подружжя записується тільки
