Закони про одружіння не скрізь однакові: в одній державі такі, в другій инші: які склали собі люде, такі вони й єсть. А колись, у стару старовину і зовсім ніяких писаних законів не було і не записувано одружіннів ні в які книги, бо й не було ніяких книг ні урядових, ні церковних. Були тільки звичаї, що люде собі позаводили, та, додержуючи тих звичаїв, і одружувалися. І наші предки в давніші часи одружувалися так, як тодішній звичай вимагав: справляли сватання, чи змовини, заручини а тоді найголовніше — весілля. І цього було досить. Таке одружжіння було зовсім законне і мало всі права, які належаться подружжю.
Як почалася християнська віра, то не відразу заведено було церковне вінчання. В VI-му сторіччу після Христового Різдва, за часів римського імператора Юстиніана, звелено було спершу тільки повідомляти єпископа про одружіння; потім через кільки часу звелено було, щоб молоді з трьома свідками приходили до церковного урядовця, щоб він записав у книгу їх умову шлюбну про посаг молодої та про подарунки від молодого. Та й це мусили робити тільки люде значніші та багаччі. А людям пр̀остим та рабам вільно було одружуватися й без цього. Тільки в IX сторіччі, за імператора Лева Мудрого, звелено було значнішим людям християнської віри вінчатися в церкві, а
