простим людям та рабам ще довгий час вільно було не брати церковного шлюбу. Та це все діялося не в пас, бо в нашій землі тільки років через 80 після отого наказу про церковне одружіння заведено було християнську віру. Нарешті року 1563 на Триденському вселенському соборі постановлено було, що всі християне мусять брати церковный шлюб, се б то вінчатися в церкві.
Але ж початкова християнська віра поділилася на кільки церков: стали християне-православні, християне-протестанти, християне-католики і т. и. І духовенство або зовсім не згожувалося вінчати молодих, коли вони признавалися не до однії церкви, наприклад, католика з лютеранкою, або чинило їм великі перешкоди. Отоді й повелося так, що замісць церковного почали брати цівільний шлюб і став він такий с̀аме законний, як і церковний.
Це так робилося в західній Європі. Про те, як було в нас, позаписувано в старих літописах та в старих урядових книгах, що збереглися до нашого часу. З тих записів виходить, що і в нашій землі спершу не було церковного шлюбу, а вже потім його заведено. Та спочатку і в нас брали церковний шлюб тільки князі та значні люде, а простіші люде відбували собі старим звичаєм сватання та заручини, та весілля і цього було досить. Духовенство тодішнє не вимагало церковного
