шлюбу. От, наприклад, київський митрополит Іван, що був митрополитом од 1180 до 1189 року, пише в своєму „Правилі церковному“ про те, що прості люде одружуються без благословення церковного, бо вінчання потрібне тільки князям та боярам. Про це ж с̀аме, трохи пізніше, писав у „Правилі“ і другий митрополит Максим.
З старих з̀аписів видко, що в нас на Поділлю ще в другій половині XVI сторічча так велося, що коли хто хоче оженитися, то повідомляє про те громадського отамана чи війта і платить на уряд три гривні „поємщини“ та ото й усе. А вже і змовини, і заручини, і весілля — те все відбувалося так, як ще з дідів та прадідів було заведено. І так жили, не вінчавшися, не тільки прості люде, а иноді й серед панства це бувало. От, наприклад, князь Станислав Воронецький кільки років жив з Мариною Гулевичівною невінчаний, але вважалося те подружжя законне. Бо в старих книгах єсть кільки записів, якими князь записував своїй дружині маєтки і від неї єсть запис, що дарує вона своєму чоловікові гроші. І в усіх тих записах її називано княгинею Станиславовою Воронецькою, і виходить, що цей титул признавав за нею і уряд, бо так записувано її в урядові книги і стверджувано всі ті записи. Довго так жили Воронецькі, а потім чогось посварилися і почали позиватися. Року 1594 князь Воронець-
