Цю сторінку схвалено
„Чия-то сорочка?“
А мати — ні слова та просто у річку, як була, так і кинулась.
Витягли мене вже неживого: роздягли, поклали на рядно та й одгойдали. І от я живий…
Кругом товпляться люди, допитують, посміхаються. І мати усміхається, держучи мене на руках. І західнє червоне сонце усміхається з-за тополів.
Мені було трохи важко, але сумно приємно.
Бо всі на мене звертали увагу. І люди. І мати. І сонце.