Сторінка:Заливчий Андрій Дитинство 1929.djvu/29

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

„Чия-то сорочка?“

А мати — ні слова та просто у річку, як була, так і кинулась.

Витягли мене вже неживого: роздягли, поклали на рядно та й одгойдали. І от я живий…

Кругом товпляться люди, допитують, посміхаються. І мати усміхається, держучи мене на руках. І західнє червоне сонце усміхається з-за тополів.

Мені було трохи важко, але сумно приємно.

Бо всі на мене звертали увагу. І люди. І мати. І сонце.