Сіра півтьма навкруги. Повітря неначе з чорних і білих крапель; ці краплі дрижать, одні тихо спускаються вниз, другі підіймаються вгору без системи, без порядку. І навкруги нічого, крім напівсірого світла, крім білих і сірих крапель повітря.
Довгі, товсті, нові дубові балки, збиті навхрест, чотирьохкутні, гарно обстругані. І вздовж і впоперек балки, — багато, без краю багато. І вся ця система важких дубових хрестів неначе-б то рушиться вгору, неначе-б то пливе вниз; але разом з тим немов-би то повертається, — ні з чим зрівняти. І все неначе-б то стоїть: не рушиться, не підіймається, не спускається.
На одному з перехрестів, звичайно товстім, звичайно широкім, гарно обтесанім, гарно обструганім — лежу я. І немає мені форми. Я не людина з руками й ногами, і не звір, і не
