в широких колах російської демократії, і уклав після корніловщини ще більш праве Временне Правительство, ніж яке було до того часу. В числі инших вийшли зі складу Правительства при цій реорґанізації його також Міністри Авксентьев, Скобелєв, Чернов і Пєшехонов; Правительство поповнилось представниками торговельно-промислової буржуазії і споріднених їй кол, як от міністром торговлі Коноваловим, державним контрольором Буришкіним, міністром хліборобства Архангельським і иншими.[1] Керенський, що так немилосердно душив большевиків після їх липневого виступу, цілком инакше поводився з корніловцями. Він знову намагався повести далі ту „коаліційну“ політику, що вже раз довела до липневих подій, а вдруге — до корніловщини. Поміркована демократія, перемігши і большевиків і корніловщину, знову опинилась на роздоріжжу. Найпоміркованіщі гасла її зоставались не здійсненими. Війна тяглась далі. Економичний занепад країни доходив крайніх меж. Зубожіння народніх мас набірало загрожуючих форм. Ширився роспад і анархія. Шукаючи порятунку, петроградська рада робітничих і салдатських депутатів рішила скликати всеросійську демократичну нараду в Петрограді.
2. Початок творення орґанів автономно-державного управління на Україні і боротьба за Українські Установчі Збори. Важко дісталась автономія Україні, а ще важче було її при тодішніх умовах революційного життя на Україні і в Росії зреалізувати в певних, усталених і закінчених, державно-правних нормах. Петроградські революційні будні одбились і на Вкраїні. Хоч контр-революцію і було задушено, а все ж тривожний, вичікуючий настрій, не сприяючий творчій орґанізаційній роботі, залишився. Подібно до того, як одійшли на бік від державної роботи лівіщі революційні елєменти в Росії, пересунувся центр ваги політично-державної роботи і на Вкраїні в сторону правіщих груп. Затверджений Временним Правительством Ґенеральний Секретаріят був по своєму політичному обличчу сколком петроградської коаліції. Соціялісти-федералісти, непартійні та „співчуваючі“ соціялісти — такий був склад його. Звичайно, це також в свою чергу неґативно отбивалось на напрямкові і темпі роботи першого визнаного Временним Правительством уряду автономної України.
Сяк-так влаштувавши свої канцелярії, орґанізувавши зародки майбутніх центральних орґанів автономно-державного управління України, Ґенеральний Секретаріят, не ждучи остаточного вияснення сфери своєї компетенції та розмежування своїх і Временного Правительства функцій на Україні, не маючи ще навіть і коштів, — 27. вересня (ст. ст.)
- ↑ В склад Тимчасового Правительства тепер входили: Керенський — міністр-президент і Верховн. Головнокомандуючий; Терещенко — міністр закордонних справ і заступник голови Ради Міністрів; Кішкін — внутр. справ; Карташов — віросповідних справ; Бернацький — фінансів; Коновалов — торговлі; Прокопович — суспільної опіки; Ліверовський — шляхів; Малянтович — юстиції; Арханґельський — хліборобства; ґенерал Верховський — військових справ; адмірал Вердеревський — фльоти; Буришкін — державний контрольор; Скобелєв — публичних робіт; Єфремов — продовольчих справ; Нікітін — почт і телєґрафу. Скобелєв вийшов з цього складу правительства зараз же після його сформування.
