— 101 — Так Українська народня Республика вступила на шлях міжна- родніх зносин. Визнана делех'аціями всіх присутніх на конференції держав за самостійну дeлer'ацію, українська делегація повела далі переговори досить швидким темпом. Цьому сприяла, з одного боку, відсутність спірних питань територіального характеру (як то було з російською делеrаціею), а з другого — очевидне бажання делегацій Центральних Держав заключити з Українською Народньою Республикою як най- швидче бажаний і вигідний для обох сторін мир. Коли голова російської делегації Троцький запропонував 18. січня зробити перерву в мирових переговорах до 29. січня (н. з огляду на потребу його відїзду до Петрограду, то справа перего- ворів української делеtації настілки вже пішла наперед, що пропо- зиція Троцького була як раз на часі: українська делегація потрібувала вже порозумітись зі своїм правительством перед остаточним підписаннях мирового договору. Пропозицію Троцького було прийнято: делегації припинили свої наради. Представники України виїхали до Київа. Про наслідки дотеперішніх переговорів опублікувало австрійське телеграфичне бюро 20. січня (н. ст.) слідуюче повідомлення (укладене українською, німецькою та австро-угорською делегаціями): „Дотеперішні переговори, які проваджено мія: детеtаціями Центральних Держав з одного боку і Української Народньої Республики з другого боку, мали своїм наслідком те, що є надія хорозумітися що-до основ мирового договору, який має бути заключений. З ствердженням важних основ мирового договору дійшли переговори до такого пункту, який обовязує деxеrації увійти в зносини з відповідальними орtанами їх вітчини. Частина уповноважних представників бачить себе спонуканою зложити особисто звідомлення про хід переговорів неред цими орtанами і одержати їх згоду на те, до чого вясе умовилися. Всі делеtації згідні що-до того, що потрібна для цього нерерва нерегово- рів має бути по можливости як найкоротша. Вони приобіцяли одна одній зараз же по скінченню обговорень вдома зійтись знова в Берестю“. ІІриязні відносини між українською і московською делеrаціями тяглись не довго. Визнавши українську делеr'ацію за цілком самостійну, московська делегація, очевидно, рахувала, що українська делегація фактично буде провадити свою роботу в повній контакті з нею, швидче як її відділ. Коли ж показалося, що українська делеr'ація веде пере- говори самостійно і заходить в тих переговорах так далеко, що може заключити, окремо від Московщині, мир, московська делех'ація почала нервуватися і навіть оспорювати право української делег'ації на за- ключення такого миру, покликуючись на те, що процес самоопредiлення українського народу ще не закінчився, що меж і взаємовідносин між Московщиною та Україною остаточно ще не встановлено. Само собою розуміється, що те чи инше поводження української делегації у відношенню до московської мало тільки часткове значэння для того розриву відносин, який наступив потiн між ними. Рішаючими
