знова повстало було питання про участь делегації Української Цен- тральної Ради в переговорах. Голова російської деле'ації Троцький, покликаючись на присутність пп. Медведєва і Шахрая в складі ро- сійської делеtації, одмовляв Центральній Раді в праві заступати Україну, додаючи, що на основі ріжних відомостей, особливо ж на основі тільки що одержаної ним телеграми, справа участи делеrації київської Ради в мирових переговорах е більше справою минувшини, ніж теперішности та будуччини“. Та саме в цей день прибула до Бе- рестя з Київа українська делегація. Другого дня — 1. лютого (в. ст.) - відбулось бурхливе пленарне засідання мирової конференції з участю української делегації, присвячене питанню правосильности делеtаіції Української Народньої Республики. З огляду на те, що суперечки, які відбувались . між російською й українською делегацією в Берестю, являються відбитком суперечки-війни, що відбувалась саме між Україною і Москощиною, подавно докладніщі відомости про це останне засідання. „Після повідомлення про зміни в складі української делеtації, забрав слово Голова української делегації О. Севрюк (член Центральної Ради). Вказавши на III Універсал Центральної Ради з 7. (20.) листопада, зачитаний на загальні засіданню конференції 10. січня, яким була проклямована Українська народна Республика і порішено її інтернаціональне становище, Севрюк зазначив, що інтер- національне становище Української Народньої Республики було визнано тоді Радою Народніх Комісарів так само, як і представниками чотирьох союзних держав. Признання України самостійною державою Правительством Народніх ко- хісарів виходить з заяв іt. Троцького на засіданнях з 1С, i 14. січня. Тоді, на запитання Державного Секретаря Д-ра Кюльмана, чи вважає голова російської делвіації українську делеtацію частиною російської чи українську делеtацію треба вважати представницею самостійної держави, пан Троцький відповів : „Тому що українська делеtація виступила тут самостійною делеtацією і ми предложили признати її участь в мирових переговорах, при чім з жадного боку не запро- поновано обмежувати її чимсь, далі тому, що з жадного боку не запропоновано зробити українську делеtацію частиною російської, мені здаеться, що ця справа сама собою пошагоджена. В згоді з цими заявами протягом цілого перебігу переговорів до останньої перерви признавали українську делегацію всі участники конференції завше, як делеtацію самостійної держави. Та ось тепер, по перерві, ІІ. Троцький стараеться заперечувати права української делеtації, покликаючись на якусь телеграму та на присутність невідо- того досі харьківського Виконавчого комітету. Українська делеtація вважае потрібним сконстатувати, що цромова ін. Троць- кого на дім засіданню стоїть в цілковитій суперечности з його попереднім зая- вяхи. Через це українська делєtація примушена зробити таку заяву : Ми в тої ж думки, що й пан Троцький, що в державнім життю України відбулися зміни, які в цілком иншої натури, ні:к як це гадае п. Троцький. Істота цих змін стоїть у звязку з 1V Універсалом Української Центральної Ради з дня 22 січня, в якіх стоїть : Від нині Українська народня Республика стає сахостійною, не від кого незалежною, вільною, суверенною державою україң- ського народу." Правительство Української Народньої Республики стара.ося утворити союз тих республик, які повстали на території бувної російської держави, та спільне федеративне правительство Росії. Але, тому що до оголошення ІV Універсалу, не зважаючи на всі старання українського правительства, такий спільний федера- тивний орtан не повстав, і тому що з теперішнього положення виходить, що такий орган і не може повстати, мусіла Українська Республика залишити справу утворення федеративного правительства і оголосила ІV Універсалом Україну само- стійною і від нікого незалежною державою. Через те Українська Центральна Рада в тік же сахія Універсалі заявила, що вона з усіха сумежними державами,
