— 109 — хоче жити в хирі та приязні, але що жана з них не має права вішуватися в життя самостійної Української Республики. Отже ІV Універсах ясно зазначив, яв інтернаціональне правне становище Української Народньої Республики, так і її політику супроти її сусідів. По торкається наведених І. Троцьких арухентів, то вони позбавлені всякого грунту. Покликання на те, що Виконавчий комітет в Харькові буде іше заступати в Українській Народній Республиці інтереси працюючих кляс. хоч і було б легко збити, але це належить до внутрішніх відносин, які не під- лягають інтернаціональній контролі. Ще менш переконуюче твердження інтана Троцького, що українська детеtація не має прав через те, що її не признав харьківський Виконавчий комітет. Після цього аргументу мусіла б нередовсім російська делеtація зложити свої уповноваження, бо в ній нема представників а ці Молдавії, ані кримських Татарів, а ні донських козаків, а ні кавказьких племен, ані Сібіру, які також не признають правительства Ради Народніх Комісарів. Так само, на таких високих зборах, якими є xирова конференція, здавал)- ея б, не можна допустити засобів, уживаних п. Троцьким, а саме – оспорювати державні права Української Центральної Ради ва грунті якоїсь телеграми. З такія У же правом могла б покликатися українська делєtація на повідомлення бездрото- вого телеграфу, який в другій половині січня доносив, що кілька полків у ІІетро- траді виступило проти Правительства Народніх Комісарів в обороні Установчих Зборів і що там відбулися вуличні бої з злих вислiдох Д.Iя сучасного управитель- ства Росії. Идучи слідом за п. Троцьких, українська делеtація могла б жадати, щоб було не признано, на основі цієї телеграми, дететації Рахи Народніх Комісарів, але вона все ж таки не робить цього, бо вважає це російською справою. Щоб запобігти новому фальшивому розумінню з якогось боку та що, уникнути на будуче таких заяв російської детєtації, які стоять в суперечности (одна до одної, пропонує українська делеtація признати формально Українську Народню Республику цілкох самостійною і ні віх кого незалежною державою і тим самим остаточно стверҳити, як її інтернаціональне становище, так і права її щелеtації. Після цього виступив (на домагання II. Троцького) член російської делеtації - представник харьківського виконавчого комітету — н. Медведев, і зложив заяву, в якій поборював права київської де.1єtації виступати на жирових пере- говорах, закидував їй, між ним, таємне ведення переговорів з деаєtаціями Центральних держав і погрожував, що договори, заключені Центральною Радою, не будуть признані українських народом.*) П. Троцький додав до промови п. Медвєдєва, що признання самостій- ности, або незалежности, якоїсь держави не можна змішувати з признаннях того чи иншого її нравительства. Далі він старався довести несталість правних форм Української Народньої Республики тим, що ніби-то київська Рада не захотіла брати участи в федеративній російській республиці, хоч на третіх з'їзді совітів представники українського народу признати російську державу федеративно республикою. Троцький нагадав також про те, що в свій час заявляв про пе- певність меж української держави. А доки не означено точно меж України, не можливе і порозуміння між київською Центральною Радою та - Центральнимн Державами. Внутрішні події на Україні не мають жадного рішаючого юридичного значіння, отх:е треба розглядати ці суперечности на Україні з їх річевого боку. Через те і була прочитана відома телеграма про останні події на Україні. Представники Центральних держав не могли б перебрати на себе ролі роз'ємчого судді в справах теперішніх відносин в Росії й на Україні.. Далі Троцький заявляє, що він стоїть на своїй старій точці погляду. Доки делеtація київської Ради задержує свої уповноваження, він не підносить жадного — — — - - . . . .
- ) На жаль, не маємо в наших матеріялах повного змісту промови п. Мед-
ввдєва. Присутні на конференції члени української делеtації переказували, що м. Медведєв, зрештою, не дуже невно стояв на вказаній йоху Троцьких позиції. . . Автор.
