Сторінка:Замітки і матеріяли до історії української революції. 1917-1920 рр. Том II (1921).pdf/110

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка ще не вичитана


— 110 — ости на те, що яу, ми росії протесту проти її самостійної участі в цих переговорах. Але тепер, коли пред- ставники Українського Виконавчого комітету вступили в склад російської деле- tації, він мусить з подвійною енергією повторити, що тільки такі договори з київською Радою будуть признані, які знайдуть признання і з боку російської делеtації. IIісля цього взяв слово член української делеtації м. Любинський і сказав слідуюче : . „Після заяв, зложених головою харьківського Виконавчого комітету п. Мед- ведєвим і головою російської делеtації п. Троцьким, уважаю я потрібним зазначити таке : Члени української мирової делеtації стояли завше на тій основій точці погляду, що зібрані в Берестю представники тих держав, які простують до за- ключення миру, не мають чого висловлюватися про внутрішні справи своїх против- ників, та що про внутрішню боротьбу і події в межах держав ні в якім разі не треба підчас переговорів подавати до відома противної партії. Ми мали не раз нагоду виступити з рішучим протестом проти заяв Троць- кого, який кілька разів фальшиво представляв відношення між поодинокими народами колишньої Росії і державами, що повстали на її території. Але, з огляду на зазначену точку погляду, ми відмовлялися досі підносити цю справу публично, бо ми не мали на меті зменьшувати нашими заявами авторитету російської делеtації. Але тепер, коли ІV Універсал Центральної Ради проголосив повну само- стійність нашої Республики, коли наша Республика признана також союзними й иншими державами, перестають ці питання для нас бути внутрішніми справами. Наша відповідальна місія супроти нашого народу також примушує нас тепер ви- ступити з рішучим протестом проти фальшивого твердження, яке зложив у часі нашої відсутности п. Троцький. Не зважаючи на те, що ми тепер, як і раніше, стоїмо на нашій, згаданій раніше принциповій точці погляду, ми все ж не можемо відмовитися висловити наші погляди на внутрішні відносини в Росії не тільки для того, щоб виправдати нас тут перед присутніми, але й з огляду на публичну опінію заступлених тут народів, погляди яких для нас не меньш цінні, ніж погляди II. Троцького. в 1917. році Росія, ця країна, в якій живе так багато різних народів, котрі мають свої ріжні політичні завдання і виросли в різних історичних умовах, а які живуть тепер ще в стані постійної революції, в якій простують до націо- нальних і соціальних здобутків, стала республикою. Від вибуху революції були біля державної керми цієї республики протягом 1917. року ріжні правительства. Цей рік почався під скиптром царя і скінчився, перейшовши щаблі кадетського і соціялістично-кадетського правительства, новою стріляниною на вулицях Петро- граду і пильним підготуванням большевицьким правительством розгону Установчих Зборів, які скликано на єдино можливій основі. Тільки під одним оглядом всі ті правительства лишалися солідарними: в їх централістичних змаганнях і в їх зажерливій жадобі задушити відроджені народи та все підбити під свою могутню руку. Большевицьке правительство рішуче не визнае, в згоді з ідеями своєї партії, федеративних ідеалів, які одушевляють про- відників не пануючух народів ; але так само, як і їх попередники на тронах, яких скинуто спільними зусиллями не тільки суспільних, але й національних рево- люцій, оголосило правительство большевиків принціп самоозначення народів тільки для того, щоб тим рішучіще поборювати цей принцип в його практичнім переведенню. Голосні заяви большевиків про цілковиту волю народів Росії — це лише трубі демаtоtичні засоби. Правительство большевиків, яке розігнало Установчі Збори та спірається тільки на багнети наймитів червоної тварції, ніколи не зважиться перевести в Росії справедливі принціпи права на самоозначення, бо воно знае добре, що не тільки численні республики — Україна, Донщина, Кавказ і инші — їх не признають своїм правительством, але й сам російський народ відмовляє їм в цім праві. Тільки зі страху перед розвитком національних революцій виставили боль- шевики, з вродженою їм демаtоrіею, як в Росії, так і тут на мировій конференції, засаду права на самоозначення. Для того, щоб не допустити цієї засади до здійснення, уживають вони не тільки банди наймитів червоної твардії, але хапа-