П 0
- 1.
А її на українську рево: Тію і особливо в номітику Центральної Ради a.lеко е відові 1:1 в її регі.Іьній сні. На це бу.10 кі.Іька причи II. Кои МII стимос“, на интерню, чому саме завдячувала ця нартія евііі вії. В на українське сел:Нество, воятво та робітництво, то ІГОВІ і сказ;11}І, НО 3:2В,; чувала вона це саме свої її молодості, неуста- Стености партійного прот'раму і ре120люцііініі інтуїції, коли можна так BII«Ловитись. ВиростаючII в рево.Іюційній боротьбі, будучи звязь ні тісно з селянсько-робіч! М ІІ М:1:1 ми, українські соціялісті-революціонерни більш чуло, ніж інші партії, рег'ували на прояви зросту революційної К.Ясової свідомості робітництва. В оцінці характеру революції, в на- мічению біжчих цілей рево.Тюційної боротьби і в виробленню партійно- К.131сової тактики Українська Партія Соціалістів- Революціонерів ВИХ() - дила не з тої чи іншої (часом застарілої і хибної) точкі партійного Igor'раму, а з безпосередньої апалізи ійсності. Тартія ця найменьше була звязана мертвлячим партійним доктринерством та сектантством, найменьше кохалася в шабльопах партійного програму. І хоч не трохи Виглядае на парадокс, але саме в її партійній молодості полягала її сила. Беручи свій початок од російської Партії Соціялістів-Рево.Іюціо- нерів, українські соціялісти-революціонери проте не скопіювали собі прот'раму з російського зразка. Весь час революції УIICP ҳбала про укладення власними силами і відповідно до свого світогляду і умов української дійсности свого власного програму. Через це ухвалевийї на пЗ'їз.Iі партії прог'рам, в основу якого було похожело прпції парламентарної демократії, явився скоріше прс єктом програму, від якого партія в короткім часі пішла далеко вперед. Та в молодостії партії полягала її її стабість. Перш за все партії бракувало старих, досвідчених, випробован IX в клясовій і полі- тичній боротьбі інтелектуальних сил. Українська ІІартія Соціялістів- Революціонерів була самою бідною з українських партій на свою інтелігенцію. На чолі її стояли молоді провідники, які не могли ще. в такий короткий час, видвигнути потрібних для самої впливової в краю селянсько-робітничої партії видатних політичних діячів. Через це, маючи за собою пароҳні маси, маючи майже абсолютну більшість в Центральній Раді і в деяких инших національно-революційних організаціях, українські соціялісти-революціонери мусілін уступати про- відні місця членам инІ пх партій, в першій лізіі — українським соціяль-демократам. З цієї причини провід в Генеральному Секрета- ріяті весь час, аж до моменту війни з Московщиною - чи точніце — до моменту наближення московських совітських військ до Київа, спочивав в руках українських соціяль-демократів та соціалістів-федералістів. Українські соціялісти-революціонери коли і входили в склад україн- ського правительства, то більш для людського ока“, для „гоҳиться: завше були в уряді в меньшости і обмежувались тільки можливим внесенням корективів до еедеківсько-есефівської політики. Коли ж фракції українських соціялістів-революціонерів в Центральній Раді вривався терпець, коли вона вже не могла далі прикладати свого штемпеля до цієї політики, тоді або й ті одиниці — представники
