Сторінка:Замітки і матеріяли до історії української революції. 1917-1920 рр. Том II (1921).pdf/120

— 120 — не пішла на краще. Оголошені III Універсалом реформи так само залишились на папері, як і попередні обіцянки „встановити негайно лад і порядок“. Правда, на цей раз завинила війна в Совітською Росією, забравши на себе всю увагу правительства, але завинила вона тільки почасти. Немає сумніву, що коли б у влади стояли більш енергійні, більш живі та чуді і більш здатні до творчої революційно-державної роботи політичні діячі, можна було б зробити далеко більше, ніж було зроблено в той час, Особливо кидалась в вічі безрезультатність роботи таких важних в той час відомств, як внутрішні та військові справи. В резуль- таті великих змагань української демократії, справлених на українізацію війська, Генеральне Секретарство військових справ, під проводов демократів Петлюри і Порша, зуміло зробити тільки одно: повернути цю велику справу в трагикомічний фарс, збучними парадами, ріжно- кольоровими шлыками на козацьких шапках і „власними фронтами“ без власного війська. Замісць серйозної, розумної, впертої роботи по ор- ганізції української справді демократичної селянсько-робітничої армії, яка б відчувала свою одмінність від старої армії і знала б своє при- значення, відбувалась більш бутафорна українізація армії. Через це, коли діло дійшло до того, щоб пустити в діло українську армію, то її не було. Буди окремі військові частини з українськими національ- ними стьожками на картувах і шинөлях, але армії не було. В процесі „українізації“ вона роставала, як сніг на сонці. Невміло ведена україні- зація була не в силі перебороти серйозного процесу роскладу російської армії, який майже в однаковій мірі захопив й українізовані військові частини. Малих результатів досяг Генеральний Секретаріат і винших галузях державно-громадської роботи. Есдеківсько-есефівський Секре- тарiят вабував, що йде революція, та все намагався заводити „лад і порядок“ способами, коли й придатними взагалі на що-небудь, так тільки в мирнім часі, коли апарати державного управління працюють справно, життя йде добре второваними старими стежками і є можливість корегувати його в міністерських канцеляріях „вхідними і вихідними “ паперами. Кінець есефівсько-есдөківському пануванню було покладено тільки тоді, коли шрапнелі з московських гармат вже свистіли над Київом, хоч „підстави для такого роду міністерської“ крови на Україні назріли далеко раніше. ІЦе при ухвалі III Універсалу видно було, що есдегівсько- есефівський Секретаріат не переведе його в життя. Воно так і сталось. Зробивши при укладанні цього Універсалу опозиційно настроенiй фракції українських соціялістів-революціонерів де-які уступки, Генеральний Секретаріат потім вжив немалих зусиль, щоб загладити перед буржу- авіею те негарне вражіння, яке зробив на неї цей ,большевицький“, як тоді дө-хто говорив, Універсал. До переведення в життя оповіщених Універсалом соціально-економичних реформ не було зроблено навіть серйозних спроб. Тільки в земельній справі щось дуже повагом „тво-