Сторінка:Замітки і матеріяли до історії української революції. 1917-1920 рр. Том II (1921).pdf/13

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


стративного управління, не подав Секретаріят певних плянів, обмежившись загальною заявою про своє бажання поставити ті апарати на належну височінь і, між иншим, використати, як помічну силу, в боротьбі з анархією так зване „вільне козацтво“. Не порушував також Секретаріят і болючої справи припинення війни. Одним словом, про все те, що виходило за межі національно-політичної боротьби, говорилось в декларації без певности і піднесення, хоч і торкалось воно справ, які не менше національно-політичних боліли українські народні маси і вимагати свого розвязання. Цю несміливість, скажемо так, проґраму Секретаріяту в соціяльно-економичній частині його підкреслила й сама Мала Рада, зазначивши в своїй формулі переходу до чергових справ (з приводу декларації), що Рада „вимагає від Секретаріяту невідкладного та непохитного переведення в життя зазначеного в деклярації мінімума поставлених перед Україною в ході революції завдань переходового характеру, при отночаснім поширенню і поглибленню їх, аж до сповнення всіх завдань революції в цілім обємі“.[1])

Та чи міг Ґенеральний Секретаріят намітити инший проґрам роботи, ніж він намітив? Чи міг дійсно приступити „невідкладно та непохитно“ до переведення хоч би того мінімума революційних завдань, які було зазначено в декларації? Ні, не міг, мусимо відповісти на ці питання. Взявши Інструкцію Временного Правительства в базу в своїй роботі і тим самим одмовившись від революційних методів будівництва, що міг зробити Ґенеральний Секретаріат, цей сколок петроградського Временного Правительства? Земельна реформа: то чи міг він, будучи органом Временного Правительства з надзвичайно мізерною компетенцією, щось реального зробити в цій справі? Він, в ліпшому випадкові, міг перейняти на себе на Україні функції петроградського міністерства і займатись після цього, підготовленням питання про земельну реформу до Установчих зборів. Справа робітнича, торгу і промисловости, фінансів: які реформи можна було запровадити тут, коли там, в центральному правительстві, всім заправляли Коновалови, Кішкіни та Буришкіни — представники великого капіталу? Справа миру: що в ній міх, коли б і хотів, зробити безправний Ґенеральний Секретаріят? І не даремно представник рос. с.-д. Балабанов песимістично подивився на практичне здійснення навіть того мінімального проґраму, який намітив собі Ґенеральний Секретаріят в деклярації. Дійсно, трудно було і цей програм перевести в життя при стані повної залежности Секретаріяту від Временного Правительства і при його загальній орієнтації на помірковану частину української демократії і дрібної буржуазії.

Перед українською революційною демократією стояло в той гарячий час два шляхи: або ігнорувати Временне Правительство і самочинно переводити необхідні політичні і соціяльно-економичні реформи

  1. Між иншим, наведена ухвала Малої Ради інтересна тим, що вона свідчить про росходження між Центр. Радою і Ґенер. Секретаріатом, яке в цей час. вже виразно намітилось, а далі все зростало. Ґенеральний Секретаріат стояв завше правіще Центральної Ради.