— 136 вдою волею Генерального Секретаріату (ілюстрацією цього являеться відошва Генерального Секретаріату до великоруського народу з дня 2. січня 1918 р.) (22). Больніевики, звичайно, знали все це, одначе дема- to'ично використовували продовольчий момент. А що такий „дух“ пiддержувався у військах Сөвітської Росії, показало потік дике нищення цим військом „Українців“ (хто б вони не були по своїх переконаннях) в вайнятих місцевостях України і особливо в Київі. В Київі розстрілю- вало московське військо кожного, хто говорив по-українському і ви- знавав себе Українцем. Звичайно, все це робили не комуністи, а звичайні собі ,братцы" та „товарищи“ під проводом ще за старого часу вихо- ваних офицерів, подібних до жандарма Муравйова, який, ведучи облогу Київа, з особливою насолодою „громив“ з важкої артилерії будинок сепаратиста“ М. Грушевського (чим потi хвалився в своїх публичних виступах), забуваючи, очевидно, про те, що там жило багацько й не „сепаратистів“. Нарешті, присутність московського війська на українському фронті також дуже допомогла большевикам перемогти Центральну Раду. В той час, як большевицькі частини наступали в Харьківщини, зайняли потім Катеринославщину та Полтавщину, московські частини сунули стихійно (і в наказу большевицького командування) з фронту „додому“ і на Київ — проти „хохлацкой“ Центральної Ради — займали Поцілля, Волинь, Київщину. З цієї причини, здавши Київ, правительство України власне не мало куди відступати. ІІереїхавши до Житомира, воно опинилось в мішку: Коростень, Рівне, Бердичів були зайняті цими „фронтовими“ большевицькими частинами; по шоссе ж до Коростишева наближались большевики вже з Київа. Взявши все це на увагу, а також взагалі дуже трудні до оборони Теографичні корҳони України з Московщиною, не можна було й надіятись на перемогу Центральної Ради над Радою Народніх комісарів. Часом люблять пояснювати перемогу большевиків над Централь- ною Радою не наведенима вище складними причинами, а тим, що немов би українські селянські, робітничі і салдатські маси всі були „ большевиками" і через те свідомо збройно виступали проти Централь- ної Ради, допомогаючи війську Ради Народніх Комісарів. Та таке пояснення являеться помилковим, бо твердження, на якому воно грунту- еться, не відповідає дійсности. Особливо воно не відповідає дійсности в тій частині, яка торкається селянства. Селянство, правда, ждало переведення реформ і в першу чергу земельної. Українські салтати і селяне були незадоволені млявістю і нерішучістю Центральної Ради в соціально-економичній політиці, в певній своїй частині вони були добре розаrітовані большевикам и проти Центральної Ради, думаючи, що може й справді в Раді сидять буржуї. Але від всього цього ще було далеко до того, щоб селянство вітало большевиків, а тим більше активно допомогало їм в війні проти Центральної Ради.*) Українські
- ) Для характеристики селянських настроїв в пізніший час, а саме — в час
наступу Німція на Україну, наводимо тут таку сценку з натури. Село. Бухни; сквирського повіту на Київщині. Зійшовся гурток селян. Балакають про се - те, а найбільше про Центральну Раду, большевиків і Німців.
